-- Навіщо тобі Атагос? – запитала я.
-- Боюся, ти не зрозумієш.
-- Я зрозумію, -- сказав Хольгрен.
-- Може й так. Проте мої мотиви не повинні турбувати вас.
Хольгрен кивнув.
-- Як скажеш.
Я встала і схопила Хольгрена за руку, буквально вирвавши його з крісла.
-- Думаю, нам пора йти. До Тагота далека дорога, і я впевнена, що ти хотів би якомога швидше бачити Атагос тут, для чого б вона не була тобі потрібна. Ти забезпечиш нас продовольством? Ми все втратили під час нападу твоїх створінь.
Я хотіла забратися до біса далі від нього так швидко, як це тільки можливо, поки мій довгий язик не привів до втрати великих шматків тіла. Я здригнулася від самої думки про це.
-- В продовольстві не буде потреби. Я відчиню для вас ворота.
-- Чудово, але на потім? Якщо нам вдасться вижити після того, як ми доставимо намисто Атагос, нам буде важко дістатися додому.
-- Як ти сама сказала, це не моя проблема.
На це мені було нічого відповісти. Тоді повернулася Руікі та стала біля арки з опущеним поглядом.
-- Все готово, -- сказала вона покірним голосом. – Йдіть за мною.
Я взяла Хольгрена під руку і пішла за нею. Мій розум вже займався питанням, як пережити зустріч з Атагос. Потрібно було знайти спосіб знов стати глухою, бажано тимчасово. Я зважила свої шанси, якщо просто напхаю у вуха бавовну чи віск. Це були пекельно мізерні шанси, а в мене буде тільки одна спроба. Може Хольгрен знає якийсь чарівний спосіб оглушити мене. Як тільки ми опинимося якомога далі від Короля Тіней, потрібно буде провести стратегічну нараду.
Руікі провела нас через арку на подвір‘я, цим разом без неприємних побічних ефектів. Король Тіней вже був там, стояв збоку. Тепер гладкий, чорний камінь оточувало коло примарного блакитного вогню, діаметром десь в два з половиною метри.
-- Хольгрене, стань, будь ласка, в коло, -- голос Короля був спокійним, краплину аж занадто безтурботним. В мені забила тривога.
-- Це зовсім не схоже на те, що зробив Хольгрен, коли викликав ворота минулого разу.
-- Спостереження злодійки, що не розбирається в магії, мене не цікавлять.
-- Тоді дозволь мені перефразувати – що в біса коїться?
Руікі зблідла. В неї широко відкрилися очі й вона похитала головою. Ні, зобразила вона губами.
Король Тіней знов посміхнувся. Проте його очі вже не були вуглинками. Тепер вони більше нагадували темні впадини згуби.
-- Стань в коло, Хольгрене. Я більше не буду повторювати.
Хольгрен схилився до мене.
-- Ми вже майже вільні, -- пробурмотів він. – Що буде, те й буде. Я кохаю тебе.
З цими словами він пішов уперед, поки не перетнув коло. Він зачепив обсидіянову брилу. І почав кричати.
-- Ах ти ж позбавлений матері… -- вигукнула я і кинулася до Хольгрена, і раптово опинилася на землі. Коло вогню відштовхнуло мене. Я спробувала ще раз. Мені не вдавалося перетнути межу кола. Моє тіло відмовлялося. Я могла дотягнутися рукою до кола, але не могла просунути її за край примарного вогню, як я не старалася, мені не вдавалося перейти на іншу площину.
На моїх очах Хольгрен впав на землю поряд з брилою і скрутився з болю.
-- Свої сили я витрачаю на інші проекти, -- сказав Король Тіней. – Коло робить мені доступними його здібності, щоб відчинити ворота. Побічні ефекти болісні й неприємні.
-- Тоді швидше відчиняй їх.
-- Може ти не зауважила, але тут командую я.
-- Добре. Будь ласка, відчини ворота!
-- Ти здатна на більше, Амро.
-- Скажи, що ти хочеш почути і я скажу це!
Хольгрен почав битися в конвульсіях на підлозі. Піниста слина почала збиратися в кутку його рота. Кожного разу, коли він смикався в спазмах, його голова билася об кам‘яну брилу.
-- Бери приклад з Руікі, -- сказав він.
-- Будь ласка, відчини ворота… пане, -- я витиснула з себе це слово. Що таке слово, в порівнянні з агонією, в якій перебував Хольгрен? Слова нічого не варті.
-- Значно краще, Амро. Значно краще, проте я трохи сумніваюся в твоїй щирості. В мене таке відчуття, що ти не відмовилася від залишків честі чи гідності, щоб визнати мою владу. Як тільки до мене прийде Атагос, весь світ підкориться моїй волі. Ти робиш тільки те, що з часом зроблять всі.
-- Як скажеш, Пане. Будь ласка, припини. Ти вбиваєш його. Як він зможе допомогти мені привести до тебе Атагос, якщо буде мертвим?
-- Хольгрен не буде супроводжувати тебе в Тагот.
Коло вогню з шипінням згасло, конвульсії Хольгрена припинилися. Я підбігла до його обмяклого тіла і поклала голову собі на коліна. Він ще дихав.
Посеред подвір‘я, в кількох метрах від нас, відчинилися перламутрові ворота.