-- Та-Агот. Я розповім тобі про нього. Не тут.
Він кивнув, вказав на Руікі.
-- Готова?
-- Гадаю, що так, -- я з зусиллям піднялася на ноги.
-- Неймовірно, це ж яку силу волі потрібно мати, щоб заповзти так далеко. – Він схопив її під руки. Я спиною взяла її за ноги, ми підняли її й вирушили до табору.
-- Звісно, -- важко видихнула я. – Мені дістався скривавлений кінець.
-- Якщо хочеш, можемо помінятися.
-- Ні. Він легший. Тому мене цілком влаштовує.
Ми перенесли її в табір і як могли обробили рани. Вони, мабуть, почнуть гноїтися. Жахлива смерть. Після того, як ми зробили все, що могли, я прив‘язала її до дерева мотузкою, знайденою в таборі Герцога. Я не хотіла, щоб вона знов зникла. Якщо вона вирішить скористатися чарами – що ж, Хольгрен тепер міг чудово протистояти їй, хоча, зрештою, таке міряння пісюнами тільки піде на користь Королю Тіней.
Я вирішила перейматися тільки тим, на що можу вплинути. Чари до цього не відносилися. Сніданок – так. Я глянула на небо – з часу, коли ми прокинулися, сонце ледь піднялося на два пальці. Невже минула тільки година? Мені здавалося, що набагато більше.
-- Що, партнере, -- сказала я. – Пора тобі скоштувати вишукану кухню, яку може запропонувати Тагот.
-- Прекрасно, -- обізвався він. – Допомога потрібна?
-- Ні, ти пильнуй її. Багато часу це не займе. Меню не таке вже й багате.
-- Коли повернешся, розповіси мені про Та-Агота.
-- Обов‘язково, але спочатку я хочу поговорити з Руікі.
-- З мене шість місяців обідів, -- сказав він за сніданком з фініків, кращі часи яких вже давно минули. Я вирішила не заморочуватися і не накопала личинок. Він ще не був настільки голодним, а я не палала бажанням заново познайомитися з їхнім смаком чи консистенцією. По суті, я взагалі пропустила сніданок. Остання зустріч з фініками залишила яскраве, незабутнє враження у моїй пам‘яті й моєму тілі. Коли зголоднію, я знала, де скупчуються личинки. Я була готова відкладати це майже безконечно. Гіркі горішки, які я збирала, коли з‘явився Герцог, я тримала про запас. Те, що з них залишилося, доведеться розтягувати надовго.
-- Шість місяців смачних обідів.
Він глянув на мене і посміхнувся. Тоді знов перемкнув увагу на гнилі фініки. Коли він глянув на далеко не апетитний сніданок, його посмішка зникла. Здається, в одному був хробак.
-- Допомагає, якщо заплющити очі й спробувати не дихати носом, -- запропонувала я.
-- Правда?
-- Не дуже, але трішки. Могло бути гірше. Принаймні фініки не звиваються.
-- Цей звивається.
-- Вважай, що це обід з двох страв.
Куточком ока я зауважила якийсь рух. Заворушилася Руікі.
-- Йду побалакаю з нею. Насолоджуйся сніданком. – Я встала і легенько доторкнулася до його плеча. Він щось буркнув і тицьнув пальцем в один з фініків. Здається, до цього я ще не бачила його похмурим. Я не змогла стримати посмішку. Скільки разів я бажала, щоб він був живим і зносив те, що зносила я під час свого першого перебування в Таготі. Інколи бажання збуваються.
Чи збудуться бажання Руікі? Я сіла поряд з нею на холодну траву і деякий час просто дивилася на неї. Волосся спадало їй на обличчя, але не закривало відчужений, страдницький вираз. Вона загубилася в своєму внутрішньому пеклі. Думаю, вона не помічала мене, поки я не забрала волосся їй з обличчя. Вона сіпнулася вбік і зіщулилася.
-- Як ти зв’язалася з Королем Тіней? – запитала я.
-- Я маю право померти, -- виплюнула вона.
-- Згідна. Ніхто не повинен жити вічно, якщо не хоче. Особливо в ролі раба.
-- Тоді чому ти не даси мені померти?
-- Бо я потребую тебе. Потребую твоїх знань. Ти доклала руку, коли це все починалося, і тепер твоя відповідальність допомогти нам зупинити це.
-- Я тобі нічого не зробила. Чи йому.
-- Ти не зробила нічого, щоб завадити йому.
-- Він покарав би мене.
-- Це не звільняє тебе від відповідальності.
Вона почала тремтіти. На очах виступили сльози.
-- Я ніколи не звільнюся від відповідальності. Ніколи. До самої смерті. Обов‘язок. О, боги.
Тоді вона залилася сльозами й почала голосити. Я була впевнена, що вона втрачає розум. Неприємне видовище.
-- Амро, -- обізвався Хольгрен. – Дай їй спокій, наразі.
-- Дам, якщо вона відповість ще на кілька запитань. – Я боялася, що якщо буду чекати, то вона вже не зможе відповісти.
-- Руікі. Скажи мені щось, що допоможе перемогти Короля Тіней.
-- Це неможливо.
-- Я відмовляюся в це вірити. В нього повинна бути якась слабкість. Ми знаємо, що йому важко діяти вдень. Ми знаємо, що він якимось чином прикований до місця, яке він називає Шедоуфол. Як ми це можемо використати на свою користь? Дай мені хоча б щось, Руікі. Скажи мені, куди він та його створіння зникають впродовж дня.