-- Гаразд, партнере. Ходімо назустріч майбутньому. – Ми зіп‘ялися на ноги і прилаштувалися позаду останніх воїнів, два обідраних додатки до сяючого війська.
Та-Агот проривав дірки в реальності, щоб його війська могли пройти. Хольгрен спробував пояснити, що він робив, щось пов‘язане зі згортанням простору. Я знаю тільки, що бог руками розривав повітря і перед нами раптово з‘являлася нерівна, пульсуюча діра, що відкривалася на площу на відстані кілометра, а то й більше. Всі проходили і процес повторювався.
Таким чином ми рухалися всю ніч, перестрибуючи через кілометри і кілометри місцевості. Я припускала, що таким темпом добратися до Шедоуфола нам займе не більше ніж два дні, може значно менше. Не так швидко, як через портал, але безсумнівно швидше ніж пішки чи на коні.
Проте, коли ми вийшли з долини, то наткнулися на хвіст сніжної бурі, яку Та-Агот прогнав з міста. Вона доволі швидко стихла, залишивши землю під мовчазним, білим покривалом. Після третього чи четвертого стрибка вперед, я просунулася повз ряди мовчазних солдатів, щоб поговорити з Та-Аготом.
За дня ми б рухалися швидше, сказав він. Але якщо ми почекаємо до світанку, то можемо прийти надто пізно.
-- Атагос теж вміє це?
Так, хоча не так добре, як я.
-- Ти відчуваєш її?
Завжди. Вона десь попереду. Я йду по її сліду.
-- Що ти зробиш, коли ми наздоженемо її?
Зірву клятий ланцюг з її шиї і відправлю додому.
-- А тоді?
Знищу Короля Тіней.
-- Як?
Повільно і болісно.
-- Це не зовсім те, що я мала на увазі.
Це все, що тобі потрібно знати.
-- Майбутня зустріч зачіпає усіх нас. Ми з Хольгреном можемо стати тобі у пригоді. Може ти й найпотужніша істота, яку я коли-небудь зустрічала, але Король Тіней страшно лякає мене, а мене так просто не злякати.
Я розчавлю його, як хробака. Постарайся не стояти поблизу, коли я це робитиму, маленька злодійко. Я не забув про твою зраду.
Я похитала головою. Якщо він досі не зрозумів, що ми зробили те, що мусили – то ніколи не зрозуміє.
-- Я тобі не ворог, Та-Аготе. Хольгрен теж ні.
Звісно, що ні. Ти ніщо в моїх грандіозних планах. Ти відкинула дар безсмертя. Ти передала Атагос моєму ворогу. Я не вважаю тебе ворогом. Я взагалі не зважаю на тебе. Він відвернувся від мене і прорвав наступну дірку в реальності.
-- Що ж, добре знати на чому я стою, -- пробурмотіла я, в той час, коли таготці проштовхувалися повз мене у пульсуючу тріщину.
Було десь біля півночі, коли наступила перша атака. Я перестала лічити тріщини, через які ми пройшли. Я була змучена, голодна і зосереджена на тому, щоб дотримати кроку здавалося невтомним таготцям. В мене не було сумнівів, що Та-Агот залишить нас, якщо ми почнемо відставати. Якщо це трапиться, то Хольгрен точно потрапить під вплив Короля Тіней.
Ми пройшли крізь тріщину в темний підлісок, в основному вільний від снігу, коли з землі, розмахуючи величезними мечами, на нас кинулися тіньовики. Кров і частини тіла полетіли у всіх напрямках.
Це була досконала засідка.
Вона була приречена.
За перших кілька секунд піхотинців Та-Агота було розбито. Я бачила, як одного воїна розрубали навпіл від черепа до паху, меч тіньовика прорізав його нагрудник як сир. Монстр з приголомшливою швидкістю вивернув свій меч і відрубав голову другому. Все це протягом двох секунд.
Солдати, що залишилися, сформували навколо свого бога каре, залишивши нас з Хольгреном напризволяще. Хольгрен вже вимовляв різкі слова, що повинні були викликати блискавку. Я просто стояла, ні на що не гідна, з витягнутим ножем.
Тоді солдати відкрили роти і почали кричати.
Це було не зовсім як з Атагос. Крик був дещо тоншим, від нього виходила не така потужна енергія. Та все одно, він перетворив мої кістки в желе, і ми з Хольгреном засмикалися в судомах на землі. Мені на думку спало, що Та-Агот говорив буквально, коли називав таготців своїми дітьми. Його і Атагос, з відповідними вміннями. Не дивно, що вони не розмовляли.
Навколо нас тіньовики застигли на місці й розсипалися в пил. Коли все закінчилося, їхній жахливий крик стих. Голки зникли з моїх вух і до мене повернувся контроль над тілом. Я повернулася на бік і спробувала виблювати, проте в мене в животі нічого не було.
Та-Агот ходив серед загиблих воїнів, проливаючи краплини крові, щоб воскресити їх. Я сіла і допомогла Хольгрену стати на ноги.
Що це за непорядок? запитав Та-Агот. Він стояв над одним з вбитих воїнів, капаючи кров зі свіжої рани на долоні у відкритий рот трупа. Нічого не відбувалося.