Ні Вона була тут. Це не ілюзія.
-- Тоді вона привела тебе сюди навмисне, з надією, що знищить тебе, або принаймні сповільнить твоє переслідування. Ти вже забув, як вона обдурила тебе тисячу років тому?
Здавалося, його певність дещо похитнулася.
Вона була під його впливом, сказав він, вказуючи на залишки Короля-Чарівника.
-- Немає значення чому вона це зробила, головне – що зробила, і що ще зробить. З якихось причин вона не хоче, щоб ти наздогнав її. Якщо ти змарнуєш час тут, то назавжди втратиш її, а Король Тіней поневолить весь світ. Подумай, перш ніж щось робити, заради Керфа! Ми знаємо, куди вона прямує. Чому не почекати там на неї?
Він поступився. Я цього не сподівалася. По-своєму він був таким самим божевільним, як його сестра: одержимий нею до безумства.
Відведи мене до Короля Тіней, сказав він.
Негідник Та-Агот не хотів допомагати мені нести Хольгрена, тож ми рухалися повільно.
Хутчіш, смертна. Час летить.
Я перекинула Хольгрена через спину. Кожен нетвердий крок загрожував бути моїм останнім.
-- Ти не хочеш вилікувати його і не хочеш допомагати мені нести його, лантух ти божого лайна, тому забери свій “час летить” і подавися ним.
Ми повільно рухалися коридором, що вів до сходів, і до озера. Я й гадки не мала, яка година. Тільки сподівалася, що ще день.
Це зайва ноша. Залиш його.
-- Він зайва ноша тільки тому, що ти відмовляєшся допомогти. До того ж він єдина причина, чому я взагалі допомагаю тобі. Не забувай про це.
Мені не потрібна твоя допомога.
Я зупинилася і опустила Хольгрена на землю.
-- Гаразд, -- сказала я, виймаючи ніж. – Я прикінчу його тут, щоб він не став бездумним рабом Короля Тіней. А тоді піду додому і залишу тебе самого шукати Шедоуфол. Може ти навіть знайдеш його раніше ніж сестра. Може тобі вдасться вберегти її від лап Короля Тіней. Мені вже наплювати, ти егоїстична, одержима, безсмертна калюжа блювотини. Дарма, що ти бог, жалюгідний кліщ.
Я думала він вб‘є мене. На його обличчі виступила лють. Може ніхто з ним так ніколи не говорив. Я не вступилася, очікуючи, що його божественний кулак проб‘є діру в моєму смертному обличчі. Він затремтів від люті, руки стиснулися в кулаки.
-- Давай, якщо зібрався, -- сказала я тихо. – Але Хольгрена теж прикінчи. Він не хотів би жити в ролі пішака зла.
Я не можу вбити чи вилікувати його, так само як не можу копирсатися в твоїх мізках. Я присягнув, що не зроблю цього. Моє слово остаточне. Я не можу порушити його.
-- Тоді в тебе збочене почуття честі. Ти збираєшся вбивати мене чи ні?
Ні.
Він сказав це так, наче відчував при цьому фізичний біль. Чи може я видавала бажане за дійсне.
-- Допоможи мені нести його, якщо хочеш дістатися до Шедоуфола раніше ніж Атагос.
Певний час він просто стояв з сяючими очима. Тоді взяв Хольгрена на руки, як батько дитину, що спить. Тремтячою рукою я запхала ніж у піхви і вирушила в напрямку сходів, виступу і озера. Більше я ні про що не думала. На все свій час.
Ми вийшли на виступ над озером. Падав сніг, але тільки трішки. Легенький порошок присипав виступ. Озеро не замерзло, навіть по краях. Ззаду над нами великими червоними променями стікало кров‘ю сонце. Спереду підкрадалася темрява. Внизу ми змарнували весь день, і тепер зустрінемося з Королем Тіней у всій його силі.
Куди далі, Амро? Запитав Та-Агот. Куди піде Атагос?
Я вказала на другий край озера, загублений у сутінках і тумані з гострим запахом.
-- Там, -- сказала я. – На тому березі, а точніше трішки далі. В будь-яку мить ми зможемо побачити саму будівлю Шедоуфола. Керф мені свідок, вона така велика, що її повинно бути видно навіть звідси.
Та-Агот обережно поклав Хольгрена і вирушив до сходів. Мені потрібні вільні руки, сказав він.
Я закинула Хольгрена на спину і побрела за Та-Аготом. Глибоко в душі я не плекала надії для нас з Хольгреном, але вирішила довести справу до кінця. Нічого іншого не залишалося.
Та-Агот підійшов до кам‘яного причалу, де ми вперше зустріли Руікі й стояв там, вдивляючись в морок, що наближався. На відстані з‘явилися зелені грані світла. Почав збиратися Шедоуфол. Король Тіней прокинувся. Та-Агот стояв і спостерігав. Здавалося, видовище вразило його.
Там лігво мого ворога. Але набагато ближче був інший ворог.
Вкрита туманом поверхня озера вибухнула. Шемранг, мати монстрів, підняла свою чорну, паруючу тушу з мутної води озера, обплутала Та-Агота щупальцями, зродженими з ночі, й затягнула його під воду. За одну мить все закінчилося.