Спалахнула надія, тоді згасла. Гадаю, через мою вроджену недовіру. Надто це було просто, після всього, що трапилося.
-- В чому тут заковика?
Я загину разом з Королем Тіней, але думаю, що ти не це мала на увазі. “Заковика” в тому, що майже напевно ти теж загинеш.
-- Це до біса велика заковика.
Обирай, Амро. Залишається мало часу. Невдовзі процес завершиться і нагоду буде втрачено. Він уразливий зараз і тільки зараз. Прикінчи його.
-- А заодно прикінчити себе?
Я не прошу тебе зробити нічого, чого б не зробило само. Принаймні твою душу не пожруть, як мою, а біль буде скороминущим.
-- Щось мене це не дуже переконує.
Я не маю наміру тебе переконувати. Швидше. Вирішуй. Процес майже завершився.
Я кинула погляд на брилу і побачила, що Полум‘я мало рацію. Брила розплавилася до шматка чорноти розміром з череп. В повітрі над нею лежало підвішеним тіло Атагос, руки звисали, її волосся куйовдив невидимий вітерець.
Коли брила зникне, в Короля Тіней буде тіло, в якому він зможе рухатися, а крім його власної сили, ще й сила Богів-Близнюків. Якщо це трапиться, світ чекали паскудні часи. З іншого боку, якщо я щось з цим зроблю, мені гаплик. Рішення, рішення.
Смерть – це вам не заснути вічним сном, заспівати лебедину пісню, чи схожі жалюгідні спроби вирвати в неї зуби і перетворити її ледь не в приємну подію. Це кінець.
Якщо ти бачила, як хтось вмирає, особливо хтось, кого ти знала -- якщо ти бачила це велике перетворення живої особи, що дихає, зі своїми симпатіями і антипатіями, дратівними звичками, своїми вадами, своєю історією і всім тим, що робить цю особу несхожою на інших, які коли-небудь жили, чи коли-небудь житимуть – якщо ти бачила, як вони проходять це велике і жахливе перетворення в холодне м‘ясо, ти знаєш, що зробиш все, що в твоїх силах, щоб це не трапилося з тобою так довго, як тільки це можливо.
Принаймні я знала.
Правда, я відмовилася від пропонованого Та-Аготом безсмертя, але в ньому було надто багато умов. Ти також можеш зайти надто далеко в другий бік. Гляньте, що зробив Король-Чарівник, і що з цього вийшло. Ви можете затримати смерть. Певний час її можна обманювати. Але навіть боги помирають.
Я прийняла рішення.
Я попленталася до прута, що закотився поруч з Хольгреном. Стала на коліна і торкнулася його мертвотно-блідого обличчя. Що б там не трапилося, я мала намір доглянути, щоб він вибрався з цього. Я поцілувала його в повіки, намагаючись не думати про все те, чого ми ніколи не зробимо разом. Я схопила прут і з болем повернулася до Атагос. Брила розплавилася до тріски, розміром десь з палець товстуна. Часу залишилося обмаль.
Тіло Атагос висіло в повітрі на рівні стегон, там де була поверхня брили. Я приставила кінчик прута їй до грудей, з лівого боку грудної клітки.
Здається, трішки далі, сказало Полум‘я. Воно гойдалося над грудьми Атагос.
--Хто цим займається, ти чи я? – буркнула я, але пересунула прут.
Ти робиш добру справу, Амро. Я вчинило правильно, обравши тебе.
-- Просто роби те, що треба. Не хочу, щоб все це було намарне.
Я глибоко вдихнула і загнала прут в досконале, мертве тіло Атагос. Полум‘я пірнуло в створений мною отвір, Атагос сіла в повітрі й закричала голосом Короля Тіней, очі відкриті, палаючі.
Світ зник в болі й темряві.
Принаймні в одному Полум‘я мало рацію. На щастя, біль не тривав довго.
Вони билися в просторі між життям і смертю, Тінь і Полум‘я. Я була глядачем, в пастці.
Це була величезна, порожня площина, а на ній всюдисуща чорнота поглинала дрібну цятку світла, а світло своєю чергою з усіх сил намагалося прогнати темряву. Не знаю, скільки часу минуло, поки я за цим спостерігала. Я навіть не впевнена, чи час взагалі мав там якийсь сенс.
-- Ця битва буде продовжуватися до скону віків, -- промовив голос поряд зі мною.
Я повернулася і побачила зморщеного старого горбаня, що за метр від мене спирався на ціпок.
-- Це не дуже відрізняється від того, що відбувається в кожній душі, -- продовжив він. – Добро вічно бореться зі злом у кожному з нас, хіба не так? – він глянув на мене з-під кошлатих брів.
В мене було таке відчуття, що я повинна його знати. Я похитала головою.
-- Більшість людей помирає, -- сказала я. – Тоді так чи інакше все вирішується.
-- Не обов‘язково. Знаєш, є дуже старі душі, що блукають світом. А потойбічне життя – не безпомилкова система. Візьмемо, для прикладу, твого друга, мага. Не дивлячись на те, що він швидше хороша людина, йому судилося неприємне потойбічне життя.