Я відчувала, що не маю права просити його про це, і я не хотіла просити його. Але я відчувала щось в повітрі, щось було невловимо, глибоко не так. Я дуже боялася, що без Хольгрена я навіть не побачу, як небезпека наближається до того, як буде надто пізно.
Один день, щоб він довідався, що я зняла намисто. За сприятливої погоди вісім днів з Люсерніса до Белларіуса. Ще один день, просто щоб не злити богів.
Надворі смеркало, а я міркувала, де найкраще залягти на дно на десять днів.
#
Коли Хурвус повернувся, вже була цілковита темрява. Було очевидним, що він десь залив собі за комір. Руки в нього перестали тремтіти. Він заварив для хлопця чай з кори верби й залив йому до горла, тоді приклав якийсь смердючий пластир мені на щоку і намастив маззю руки. Потім ми з ним поїли. Чорний хліб, суп з молюсків у глиняному горщику, четвертина молодого, сірого сиру. Коли стало ясно, що Кіль нічого не їстиме, Хурвус з‘їв його частку супу, а також сир, решту загорнув у більш-менш чисте полотно.
Коли він злизав останні крихти зі своєї сивої бороди, то глянув на мене отими налитими кров‘ю, проте розумними очима і сказав:
-- Тебе шукають. В шинку.
Я відчула укол страху в нутрощах, але спробувала не показати цього.
-- Вони знають, де мене знайти?
-- Ні. Не від мене.
-- Чому?
-- Ти мені винна ще дві срібних. До того ж мені не сподобався їхній вигляд. Чи запах.
-- Чорні Рукави?
Він похитав головою.
-- Ні. Не знаю хто. Не знаю, в що ти залізла. Не хочу мати з цим нічого спільного.
-- Вранці ми зникнемо.
Він кивнув головою, тоді підкинув трохи хмизу у вогонь. Після того, як сонце сіло, температура почала опускатися. Через певний час він відложив коцюбу, поклав біля свого крісла пляшку дешевого вина і зручно вмостився.
-- Як вони виглядали, люди, що шукали мене?
-- Їх двоє. Один здоровань з лисою головою. Інший – пройда, дорогий одяг, шовки, горностаї та мережива. Чесно кажучи, виглядало так, наче він зняв їх з небіжчика. Від обох смерділо болотами. Питали про якусь жінку, виглядає на круту, і пораненого вуличного хлопця, може разом, може поодинці.
-- Болотами, га? – Контрабандисти? Хтозна? – Хтось заговорив?
-- Вони не пропонували винагороду, тільки погрожували. Люди в Непереливках, вони на таке уваги не звертають. Якщо тільки це не зачіпає їх особисто.
Принаймні це не змінилося. Поки він набивав люльку, я сиділа, вдивляючись у вогонь, думала. Ким би вони не були, невдовзі вони візьмуться за перевірку костоправів. Хурвус буде в їхньому списку. Краще вирушити з Кілем до світанку. Я не могла просто залишити хлопця. Він не знав про мене нічого, але, швидше за все, якщо вони мали щось спільного з пожежею, це не завадить їм побити його до смерті, щоб дізнатися про це. І в мене ще залишалися до нього запитання. Взагалі в мене було надто багато запитань.
Вони відправили когось спостерігати за Кілем, інакше вони б не знали, що я можу бути з ним, чи що він поранений. Те, що вони не знали, чи я досі з ним, означало, що вони загубили наш слід у сум‘ятті, яке настало після вибуху. Хай там що, в них вистачило розуму обшукати Непереливки. Чесно кажучи, шкода. Я волію, щоб мої ймовірні вороги були тупими, як порослий мохом камінь.
Що ж, якщо вони шукали мене на дні, а я була неготова до зустрічі з ними, тоді я заховаюся у верхах. В мене було достатньо, щоб зняти кімнату в якійсь розкішній корчмі біля вершини Пояса. А якщо справа дійде до цього, в мене було достатньо, щоб найняти кількох власних головорізів. Я тільки не хотіла, щоб до цього доходило.
В основному я потребувала інформації. Надто багато всього відбувалося, а я нічого з цього не розуміла.
Я глянула на Хурвуса. Він задрімав у своєму кріслі, люлька потухла і звисала йому з рота. Я легенько штовхнула крісло кінчиком черевика, коли це нічого не дало – міцніше. Він сів рівно, пирхаючи й кліпаючи очима.
-- В мене є кілька запитань. Якщо відповіси, дам тобі золота.
Він протер очі великим пальцем.
-- Якщо зможу, відповім.
-- Чув, щоб хтось останнім часом видавав себе за Ансена? Неначе він повернувся з мертвих?
Він фиркнув.
--Ледь не кожного року. Синдик і його Рада не втрачають популярність тільки тому, що коли ти досягнеш дна, далі ти вже не опустишся. Не сумніваюся, якби в Цитаделі не сидів Телемарх, натовп вже давно спалив би Ріаіль. Але важко почати революцію, коли у твого опонента на службі архимаг.
-- Що за історія з останнім Ансеном?
-- Чесно кажучи, я не знаю нічого, крім гасел нашкрябаних на стінах. “Поверніть владу народу”, і таке там.
Я хмикнула.
-- Якби я хотіла знайти когось по-тихому, то з ким найкраще поговорити?