Я знала про одного професійного торговця інформацією в Белларіусі, але воліла б не звертатися до нього, якщо цього можна було уникнути. Завжди коли можна, я намагалася розділяти професійне і особисте.
Хурвус знизав плечима.
-- Карга, хто ще?
-- На криву палицю Керфа, вона ще жива? – Вона була древньою, коли я була дівчинкою, і вже тоді ледь не легендою. Але я знала де її знайти. Всі в Непереливках знали де її знайти. Так було простіше уникати її.
-- Можна тебе запитати? – сказав Хурвус. – Чому ти все це хочеш знати?
Перш ніж відповісти йому, я надовго задумалася. Вирішила бути чесною, тільки Керф знає чому.
-- Я народилася і зростала в Непереливках, Хурвусе. Я знаю, що ти це знаєш; чуєш це в моїй розмові так само, як я чую в твоїй.
Він кивнув.
-- Вимову з Непереливок ні з чим не спутаєш, це точно. Хоча твоя стала дещо м‘якшою.
-- Мене довго тут не було, і я зовсім не планувала повертатися.
-- Тоді навіщо повернулася? Знаю, це твоя справа і аж ніяк не моя, але якби я не був таким пропащим і мені вдалося вирватися звідси, ні чорт, ні мертві боги не затягнули б мене назад. Але для таких як я вже надто пізно.
Немов щоб підтвердити свої слова, він ковтнув з пляшки.
-- За мною борг, -- сказала я йому. – І нарешті прийшла вимога повернути його.
Він глянув на мене, і навіть затуманені алкоголем, його очі оцінювали мене.
-- Ти сидиш тут у своїх шовкових штанах, сорочці з вибіленого полотна і вовняному жилеті, з ножами, які я бачив тільки в аристократів, що й гадки не мали, як правильно ними користуватися, в черевиках, які коштують більше, ніж більшість людей заробляють за рік, пропонуєш мені золото, щоб я розповів тобі те, що будь-хто розповість за дякую, і ти розповідаєш мені, що прибула в Непереливки, щоб повернути борг? Не мели дурниць. Ким би ти не була, і як би не наробила боргів, ти б прислала когось іншого залагодити справу.
Я похитала головою.
-- Це не такий борг. Грошима його не заплатити.
-- Тоді чим?
-- Не знаю. Може нічим. Може кров‘ю. Швидше за все кров‘ю. Може своїм життям. – Чого б Тейнер не запрагнув, я була йому винна. І заплачу. Саме тому, нарешті я призналася собі в цьому, я не хотіла, щоб Хольгрен був поруч.
Якийсь час він мовчав. Коли він нарешті обізвався, його голос був грубим від алкоголю і якогось невловимого почуття.
-- Одного разу в мене був такий борг.
Я зацікавлено підняла голову.
-- Як ти його сплатив?
Він посміхнувся, але в його посмішці не було гумору, лишень якийсь старий, прихований біль.
-- Я його ніколи не сплатив. Або досі сплачую. Ніяк не можу вирішити. – Він зробив довгий, довгий ковток з пляшки і, не промовивши більше ні слова, поплентався до свого ліжка.
Я загребла жар, вийняла з ранця покривало і вляглася спати на підлозі, в кожній руці по подарованому Хольгреном ножі.
Моєю останньою думкою, перш ніж мене охопив сон, було, що я дуже не хочу бачитися з Каргою. Це було приємніше з двох її імен.
Тим менш приємним було Злодійка Вітрів.
Розділ 4
Ранок був сірою плямою на східному небі, в той час як на заході, над Драконовим морем, ще мерехтіли останні зорі. Кіль був слабким, з блідим обличчям, але жити буде. Я вела нас по вулицях, на яких не було нікого, крім нас двох і на диво великої кількості, навіть як на Белларіус, горобців. Горобці тут… не скажеш, що священні, але їх шанують. Існує місцевий бог, який наглядає за ними. Має храм на Поясі і все таке. Я й гадки не мала, навіщо комусь бог, який наглядає за горобцями, і навіщо хтось завдав собі клопоту збудувати йому храм, але все це було доволі невинним, а я чула і про дивніші дива. Набагато огидніші.
В будь-якому разі, того ранку вся земля була вкрита горобцями. Людей не було. Тож я не очікувала ніяких клопотів. Особливість Непереливкок полягає в тому, що тут немає закону – тільки тонка верства звичаїв. Звісно, час від часу Чорні Рукави можуть спуститися з Пояса, щоб показово очистити кілька халуп, або знайти якогось особливого лиходія, що зробив щось погане комусь, хто має якийсь вплив, але в Непереливках немає Варти, немає жодної влади, до якої можна побігти, коли під загрозою цивілізовані відносини. В тебе є сім‘я і друзі, може ще сусіди, які, керуючись здоровим егоїзмом, можливо допоможуть, коли щось піде шкереберть. Можливо. Якщо вони не надто п‘яні, якщо в них не похмілля, якщо вони не під кайфом від пекельної трави, або просто не змучені існуванням у глибокій, немилосердній бідності.
Я все це до того, що коли два мудаки, описаних мені Хурвусом минулого вечора, вигулькнули з-за рогу халупи з принесених морем трісок, в той час, як ми з Кілем йшли на побачення з Каргою, мені не потрібно було довго міркувати, щоб знати, мені самій доведеться давати собі з ними раду. З Кіла ніякої користі, і ніхто більше не втрутиться, як би справи не повернулися. Жоден перехожий не встряне, хоча б тому, що о цій ранішній порі нікого не було. В Непереливках ти сам справляєшся зі своїми проблемами. Або вони з тобою. Так чи інакше.