Було ясно, що вони не очікували побачити нас. Коли здоровань зауважив Кіля, то зупинився немов вкопаний. Менший зробив ще кілька кроків перш ніж до нього дійшло, що його партнер зупинився, але після цього він вмить оцінив ситуацію.
-- Ми шукали тебе, Кілю, -- сказав здоровань. – Мок М‘єн хоче тебе бачити.
Я глянула на хлопця. Він побілів ще більше.
-- От бля, -- прошепотів він.
-- Я так розумію, ти їх знаєш? – запитала я.
-- Ага.
Здавалося, він був готовий накивати п‘ятами. Я поклала руку йому на плече. В мене були ще запитання до нього.
-- Ходімо, Кілю, -- сказав здоровань. – Попрощайся зі своєю подругою.
-- Думаю, він не хоче йти з вами, -- сказала я.
-- В нього, курва, немає вибору, -- сказав здоровань. Той, що був схожий на розбещеного торговця, посміхнувся, показавши гнилі зуби. Здоровань кинув на нього невдоволений погляд.
-- Чому це? – запитала я.
-- Бо Кіль член бригади Мок М‘єна, хоча, здається, він забув про цей факт. – Він говорив не зі мною. Він не зводив погляд з обличчя хлопця. – Він отримав гроші Мок М‘єна, і тепер, курва, виконує накази Мок М‘єна. Коротше кажучи, хто б ти там не була, у юного Кіля немає вибору, бо він вже, курва, зробив свій вибір, коли вступив у йобану бригаду Мок М‘єна. Тепер пиздуй з нами, Кілю. Я повторювати не буду.
Кіль мене здивував. Зі зламаною рукою і явно переляканий до смерті, він випрямився і сказав:
-- Ні.
-- От бля, -- сказав здоровань. – Малий, в тебе і так були кепські справи. Тепер все значно гірше.
І вони з партнером рушили вперед по брудній пародії на вулицю.
Тож я витягнула подаровані Хольгреном ножі, тримаючи їх низько, на певній відстані від тіла, лезом вниз.
-- Він сказав ні.
Вони були ще десь за три метри. Побачивши клинки, обоє зупинилися. Менший вийняв свій власний тесак, справжнісіньке мачете, яке використовують, щоб прорубатися крізь зарості й вперте коріння. Людські кінцівки чи шию він прорубає так само легко. Він посміхнувся своєю чорною, кривозубою посмішкою. Більший насупився.
-- Не знаю, хто ти, курва, така, але якщо постукаєш біді в двері, не плач, курва, якщо вона тобі відчинить.
Я посміхнулася.
-- Ти надто часто вживаєш слово “курва”. Тобі варто, курва, попрацювати над розширенням свого словникового запасу.
Менший, з високо піднятим тесаком, стрибнув вперед. Я метнула лівий ніж. У Непереливках не варто вагатися. Ніж потрапив йому в шию, в заглиблення внизу горла, він впав, давлячись кров‘ю і люсернійською сталлю. Я нічого не відчула, і якусь частинку мене, що належала Люсернісу, а не Непереливкам, це турбувало, віддалено і абстрактно.
Здоровань теж рушив на мене, не переймаючись своїм партнером, роблячи ставку на те, що я не метну другий ніж, роблячи ставку на те, що в мене немає ще одного десь, звідки я зможу дістати його до того, як він дістанеться до мене. Він мав рацію.
Якщо він схопить мене, все закінчиться дуже швидко. Він був десь в три рази важчий за мене, і в нього були вельвети – товсті, шкіряні рукавиці з нашитими на них залізними пластинами, ідеальні для того, щоб проломлювати комусь обличчя і блокувати й хапати ножі. Скидалося на те, що він вмів ними користуватися.
Тож я кинулася на нього, в останню мить пірнаючи від на диво швидкої спроби захвату. Опинившись в болоті в нього між ногами, я загнала ніж йому в пах.
В Непереливках не варто вагатися, а битися варто тільки нечисто.
Така брила м‘яса, як він, могла відмахнутися від ножа в руці чи нозі. Удар в груди, якби він мені вдався, відключив би його, але він не стояв би нерухомо достатньо довго, щоб я вцілила, а навіть якби я потрапила в щось життєво важливе, це не відразу відбило б йому бажання битися. Тож я загнала ніж йому в пах і негайно вирвала його, відчуваючи як лезо по дорозі шкребе по чомусь кістлявому. Він заверещав, упав на землю, знов заверещав, весь цей час корчачись і тримаючись за своє інтимне місце.
Тоді я щось відчула. Мої нерви гули, все тіло тремтіло у відповідь на раптове насилля, і мені хотілося блювати.
Після такої рани йому було не вижити. Тож я змусила себе вчинити правильно, хоча все, що мені хотілося в ту мить зробити, було втекти кудись і виблюватися, а тоді присісти і обхопити руками коліна, поки тремтіння не вщухне. Але хлопець стояв там і дивився на мене своїми великими, круглими очима на блідому обличчі. Тож я змусила себе встати і тремтячою рукою перерізала здорованю горло. Те, що він корчився, мені не допомагало. Тоді я пішла і витягнула ніж з трупа другого головоріза, витерла обидва об його смердючий плащ, і запхала за пояс. Обережно. Таки варто замовити собі піхви.