З боку Пояса за Південними Воротами вузькі, мощені бруківкою провулки і вузькі три-, чотириповерхові крамниці з сірого каменю. Вони були не в найкращому стані, бо Південні Ворота далеко не найкращий район, але це й не нетрі. В Поясі взагалі не було нетрів. Для цього існували Непереливки.
На вулиці були люди: купка робітників з тирсою у волоссі, посильний м‘ясника з пакетом, з якого капало, в руках, точильник ножів, що тягнув по вулиці своє точило. Спочатку, коли з поміж бруківки почав просочуватися жовчний, зелений туман, ніхто не зауважив. Тоді посильний м‘ясника зашпортався і впав.
Туман згустився і помчав до нього. За мить він повністю його окутав. Посильного не було видно, але було чути. Він закричав. А тоді крик захлинувся. Через кілька секунд туман відповз, а від нього залишилися тільки мокрі кістки в неохайній купці одягу.
Туман згустився.
-- Нам потрібно вшиватися з вулиці, кудись якомога вище, -- сказала я Кілю і різко змінивши напрямок, вирушила до найближчих дверей. Це була майстерня кравця. Позад себе я почула лайку точильника ножів, а тоді крик, що раптово обірвався. Навколо з будинків вискакували люди, щоб глянути, що відбувається.
-- Всі по хатах! – заверещала я, в надії, що це хоча б комусь допоможе. Але знаючи людську натуру, я в цьому сумнівалася. Я ризикнула і оглянулася. Здається мої крики привернули увагу туману. Над залишками точильника ножів він розгалужився на двоє, одна половина швидко пливла до нас, інша стелилася вздовж вулиці.
Він рухався стрімко.
Ми добігли до майстерні кравця. Я заштовхнула Кіля поперед себе і з грюкотом зачинила двері.
Я швидко оглянула інтер‘єр кімнати. Все запущене і в пилюці. Кравець виглядав так само як його майстерня і щось бубонів; й гадки не маю що. На низькому столику біля дверей були розкладені рулони тканин. Я схопила один, взяла за обірваний край і жбурнула решту на підлогу, розмотуючи. Тоді вихопила ніж і почала різати.
Туман зжер посильного м‘ясника, але його одяг не чіпав.
Тепер кравець і його охоронець щось верещали. Я відчула руку на плечі, Кіль загарчав на нього, і рука зникла.
Молодець.
З вулиці доходило більше криків. Значно більше.
Я почала пхати тканину в щілини між дверима і рамою, починаючи від підлоги, в надії що встигну.
Не встигла.
-- Амро! – пролунав попереджувальний крик Кіля, я підвела погляд і побачила, що туман клубочиться всередину по боках і зверху дверей.
-- Біжи! – вигукнула я і відсахнулася назад, але було пізно.
Щупальце туману кинулося на мене, швидко, немов гадюка, і обвилося навколо правої руки.
Перший дотик обпік мене вогнем. Тоді щупальце зарилося мені під шкіру, і я заверещала.
Ти, промовив голос в моїй голові. Тоді, Так.
Раптово туман згустився, перетворився в щось слизьке, гумове. Приголомшена, я спостерігала за перевтіленням. Воно почалося в мене на руці й швидко просувалося по щупальцю. Коли дійшло до дверей, щупальце вигнулося і двері розлетілися на дрізки. Воно почало тягнути мене надвір.
Моя рука нестерпно боліла. Було таке відчуття, немов щупальце обмоталося навколо кістки. Тепер воно стало твердим. Тільки через якусь приголомшливу мить до мене дійшло – це означало, що я можу щось з ним зробити… або принаймні спробувати.
Я витягнула свій другий ніж і перерізала щупальце. Або принаймні спробувала. Але лезо пройшло крізь нього так, наче воно досі було не більше ніж туманом. Проклята Керфом магія.
Раптом я відчула руку навколо мого зап‘ястка, що потягнула мене назад, або принаймні спробувала. Кіль. Сміливий хлопчина. Але біль в руці перетворився в чисту агонію. Я закричала.
Перешкода, сказав голос в моїй голові. Тоді, Вбий його. Ще одне щупальце пролізло крізь двері.
-- Ні! – закричала я і відчула, як десь під моїми ногами затремтіла гора.
Туман зупинився.
Вона розмовляє, сказав він. Вона чує.
Я розмовляю, сказала я подумки. Я чую.
Не опирайся. Не перешкоджай.
-- Відпусти мене, -- сказала я одночасно до туману і до Кіля.
І обидвоє відповіли “Ні”.
-- Відчепися, Кілю, -- витиснула я з себе. – Якщо ні, воно прикінчить тебе, або відірве мені руку. Або одне і інше.
-- Хай йому чорт, -- пробурмотів він і відпустив мене.
Щупальце висмикнуло мене крізь залишки дверей. Витягнуло на середину вулиці.
Я бачила, як десятки інших щупалець туману поверталися з вікон і дверей по всій вулиці, всі вони стягувалися до центральної маси, до якої я швидко наближалася.