Ким був Борольд? В минулому він був портовим злодієм у Белларіусі, крутим забіякою. Геть неприємним хлопцем, який, я впевнена, не став з віком симпатичнішим. Одного разу він мене скривдив. Дуже. Я була однією з небагатьох вуличних щурів, яких він не зміг залякати платити йому “данину” – частку випрошеної їжі, або вкрадену монету. Гадаю, я показувала поганий приклад, тож одного вечора, коли я сиділа на хвилеломі, спостерігаючи, як хвилі б‘ються об скелю, він підкрався ззаду і ледь не проламав мені череп каменем з бруківки.
В мене була причина бажати Борольду смерті, але приблизно п‘ятнадцять років притупили це специфічне бажання.
Здається, хтось інший вирішив, що краще пізно, ніж ніколи.
І я здогадувалася, хто це може бути.
Хай йому чорт.
Я глибоко вдихнула кілька разів і повернулася до Борольда. Не знаю, чого саме я шукала. Чогось, будь-чого, що розсіє мої підозри. Або підтвердить, якщо на те пішло.
В мене були тільки голова, рана, тавро, коробка. І клоччя, волокно старих канатів, яке використовували в основному при конопаченні кораблів. Може щось в ньому було, може ні. Це був доволі звичний матеріал, хоча його зазвичай не використовували для посилок.
Мою увагу знов привернуло тавро. Якщо у всьому цьому і було якесь послання, то саме в ньому. Я тільки не була впевнена, що розумію його. Якщо воно означало, що Борольд – зрадник, що ж, це мене не здивує. Але хто завдав собі клопоту, щоб виготовити таке тавро і зробив його неправильно? Це могло бути емблемою якогось аристократа, чи військового ватажка, що малоймовірно у Белларіусі. Набагато ймовірніше це був символ однієї з бригад, вуличних банд у Белларіусі, що складали там основу тіньової гільдії. Я просто не знала. Мені навіть на думку не спало, що це може бути якийсь магічний символ, поки я не провела пальцем по місцю, де повинна була бути пропущена частина руни, якби вона дійсно означала “зрадник”.
Тоді Борольд почав кричати, пронизливим, розпачливим криком, який не припинявся, бо йому не було потреби переводити дух в тепер відсутніх легенях. Цей крик без слів красномовно говорив про муки і божевільний страх. Кому знати, якщо не мені. Я вже чула такий.
В мене на потилиці волосся стало диба, не знаю, від магії чи від шоку. Я запхала обличчя Борольда в клоччя, щоб хоч трохи заглушити звук і зачинила кришку, руків‘ям ножа поспішно забила цвяхи назад. Я далі чула його. Заради бороди Керфа, мабуть, сусіди далі чули його, а я вже не жила в кварталі Чужоземців, де крики болю найчастіше зустрічали голосною лайкою, щоб заткнути в біса пельку.
Я висипала вміст однієї з чисельних скринь Хольгрена, поклала всередину коробку і обгорнула її покривалами і подушками з усього дому. А тоді пішла в пошуках лопати.
#
Хольгрен приліз з майстерні десь за годину до світанку, просякнутий смородом хімікатів і паленої вовни. Він застав мене в спальні. Я вже спакувала речі й підготувала все необхідне для подорожі. Яка б не була година, з допомогою грошей можна багато чого зробити. Просто в Ніч Халфи для цього потрібно більше грошей.
Він глянув на мене, на торби, відкрив рота, тоді закрив. В його почервонілих від диму очах спалахнув вогник.
-- Перед будинком стоїть екіпаж. Я щось не те сказав?
-- Варто б влаштувати тобі пекло за те, що ти проводиш весь час в своїй божевільні, -- відповіла я. Так насправді мене це не турбувало. Він закинув магію, Мистецтво, після того, як його змусили використати її проти мене – боляче. Якщо експерименти і винаходи однієї дурниці за другою займали його і приносили радість, то хто я така, щоб скаржитися? Мої власні зацікавлення не давали мені сумувати.
Він підійшов і обійняв мене. Я ненадовго пригорнулася до нього, але від парів, що виходили від нього, в мене засльозилися очі. Я швидко поцілувала його і відштовхнула.
-- Мені потрібно з‘їздити в Белларіус. Проблеми в старого друга. Мабуть, нічого особливого, але я хочу переконатися.
-- Я закину кілька речей в торбу…
-- Ні. Тільки я. Корабель виходить з припливом, за дві години. Я збиралася заїхати в майстерню, якби ти не з‘явився вчасно.
-- Але я завжди хотів відвідати Белларіус.
-- Ніхто не хоче відвідати Белларіус, Хольгрене. Це діра. І краще, якщо я поїду сама. Люди, з якими мені доведеться мати справу, і рота не відкриють, якщо ти будеш зі мною. Закінчиться тим, що ти сидітимеш склавши руки в корчмі чи шинку, в той час, як можеш бути тут, намагаючись висадити в повітря пів міста.
-- Це несправедливо. Вже кілька місяців, як в нас не було пожеж.
Я вказала на обгорілу діру на його сорочці. Він глянув на неї.