Сірий Зуб став перед каменем і викликав свою силу. Промовляючи мелодійні слова, він виконав жест і Камінь Засновника повільно піднявся в повітря. Сірий Зуб рушив задом до балкона, жодного разу не оступившись серед розпластаних гвардійців Ради, а Камінь слідував за ним, немов слухняний песик.
Він виконав ще один жест і Камінь піднявся трохи вище. Сірий Зуб став під нього, повернувся обличчям до Затоки, поклав руки на нижню поверхню. На якусь мить завмер.
-- Швидше, до дідька, -- пробурмотіла я. Мені хотілося крикнути, але я не відважилася порушити його концентрацію. В мене не було ілюзій, що ми справилися з усіма вартовими в Ріаілі.
Незрозумілі слова Сірого Зуба стали голоснішими, і з чимось схожим на команду, він раптово викинув руки вперед. Камінь полетів в ніч, наче стріла.
Я глянула на дядька, і він посміхнувся до мене.
-- Ми зробили це, -- сказав він.
Тоді, несподівано, в нього з грудей з‘явилася стріла.
Розділ 23
Я крутнулася обличчям до кімнати, проклинаючи себе на чому світ стоїть за те, що відволіклася, спостерігаючи за Сірим Зубом.
В кімнату увірвалися десятки гвардійців Ради, дехто з луками, дехто з арбалетами, принаймні троє з аркебузами.
Сірий Зуб закричав з болю. Краєм ока я зауважила, що в його плечі стирчить болт. Він заточився назад. Вдарився об поручень. Перекинувся через нього і полетів вниз.
-- Кидай ножі, -- сказав один гвардієць. В позолочених латах.
Я глянула на дядька. Він лежав на підлозі, здригався і плювався кров‘ю. А тоді перестав. Його обличчя осунулося, тіло завмерло.
Помер.
-- Негайно кидай ножі.
-- Пішов до дідька, -- відповіла я.
-- Нічого страшного, Капітане, -- сказав новий, змучений голос з-позаду всіх людей в латах. – Я й так порозмовляю з нею. Накажи своїм людям сховати зброю. Опустіть луки.
Гвардійці розступилися перед огрядним, вкритим коштовними каменями чоловіком. Вони виконали його наказ. Їм це не дуже подобалося, але вони не сперечалися.
Синдик.
Я з принципу метнула в нього ножем. Він відскочив від невидимого, магічного щита сантиметрів за тридцять від нього, з брязкотом впав на підлогу.
-- І як? Попустило тебе трохи?
-- Ти вбив мого дядька.
-- Я не вбивав його. І він прокрався в мій дім. До того ж його заочно судили за зраду і заклики до повстання і засудили до страти. Набагато гіршої смерті, ніж він фактично отримав.
-- Ти знав, що він Ансен.
-- Звісно. Так само як знаю, що ти Амра Тетіс.
-- І звідки ти це знаєш?
-- Який сенс бути деспотом, якщо ти навіть не можеш здобути потрібну тобі інформацію? Місто на Горі аж рясніє стукачами.
-- Чого тобі треба?
-- Зокрема я хочу знати, чому Аітер так сильно прагне твоєї смерті.
-- Запитай одного зі своїх стукачів.
-- На жаль Цитадель стукачами не рясніє. Ті, кого я посилаю, як правило повертаються по частинах. Аітер інколи буває таким грубим.
-- Тоді чому б тобі не запитати його самому?
-- Ми з Телемархом не спілкуємося. Вважаємо, що взаємне вдавання ніби ми не знаємо про існування один одного, переважно діє нам обом на користь. Скажи мені, чому він так сильно прагне твоєї смерті, пані Тетіс, і я відпущу тебе.
Я посміхнулася.
-- Навіть якби я повірила тобі, то все одно б не сказала.
-- Чому? Скажи на милість.
-- Бо ти п‘явка, яка висмоктує з міста всі соки. Але головним чином тому, що ти вбив мого дядька. Якщо ти хочеш чогось, то моєю новою метою в житті буде зробити все, щоб ти цього не отримав.
Він зітхнув. Встромив товстого пальця у вухо, трохи покрутив. Витер пальця об вишитий золотом оксамитовий жилет. Чарівно.
-- Спробую ще раз. Скажи мені, чому Аітер так сильно прагне твоєї смерті, чому він наказав мені – мені – перевернути місто догори дриґом, щоб знайти тебе. Скажи мені, чому він тебе так боїться.
-- Припустимо, я знаю відповідь. Якого біса я повинна казати її тобі? І не завдавай собі клопоту брехати, що ти мене відпустиш.
-- О… Я не брешу. Якщо Аітер боїться тебе, це означає, що ти дійсно небезпечна для нього. Майже два десятки років я мучився з цим божевільним вилупком. Якщо існує хоча б якийсь шанс, що ти можеш приструнити його, я відпущу тебе і побажаю успіхів. Але я повинен знати чому він боїться тебе. Якщо тобі не вдасться прикінчити його, я хочу мати перед собою визначений маршрут, яким зможу сам скористатися.
Я прийняла рішення. Якщо Синдик хотів знати чому Телемарх боїться мене, я не просто скажу йому. Я йому покажу.
-- Зараз ти отримаєш свою відповідь, -- сказала я і потягнулася до тріщини в пошуках тієї велетенської, спокусливої сили в серці Гори.