Вона чекала і хлинула в мене, зігріваючи кожну частинку мого тіла, але не задіваючи холод у моїй душі.
-- Тепер будь уважним, -- сказала я Синдику. – Не хотілося б, щоб ти щось пропустив.
Я зосередилася, відчула, як енергія намагається вирватися на волю. Клацнула пальцями так само як з божевільним магом, бажаючи перетворити Синдика на дрібний пил. Я фокусувалася саме на ньому, але не надто переймалася, щоб гвардійці позад нього бува не потрапили під роздачу. Я відчула як сила виходить і б‘є прямісінько в нього.
Нічого не трапилося.
Він підняв брову.
-- Ти що думала Синдик Белларії ходить собі без захисту від магії? – запитав він мене. – Та годі.
-- Маєш рацію, -- признала я і спробувала дещо нове.
Чиста, нерозбавлена можливість в мене на кінчиках пальців, наповнювала моє тіло.
Дядько Ів хотів звалити Синдика, Раду і Ріаіль. Він дав мені список вбивць і медальйон з портретом матері.
Я зробила йому подарунок навзамін.
-- Ти захищений від магії. А також від ножів.
-- Саме так.
-- А від голоду? Чи спраги?
Він кинув на мене запитливий погляд.
-- Мені подобається ідея поховати тебе під тонною уламків, щоб ти повільно здихав від спраги. Давай спробуємо.
Я обвалила Ріаіль на Синдика.
Розділ 24
Все пішло легко. Страхітливо легко. Я запрагнула, щоб будівля обвалилася і вона обвалилася.
По колонах і стінах блискавками помчали тріщини, зверху почали падати шматки каміння. Тоді почала осуватися вся стеля, за нею завалилися всі верхні поверхи.
Я побігла до балкона. Шматок мармурної колони задів мені плече. Було боляче. Дуже. Я не дозволила, щоб це сповільнило мене. Позад себе я почула крики. Я сподівалася, що це були крики Синдика, але не зупинилася, щоб перевірити.
Підлога теж почала провалюватися. Я побігла швидше. Стояв приголомшливий шум.
Я добігла до мотузки і почала спускатися. Надто пізно. Кам‘яний поручень балкона розлетівся на друзки, я полетіла вниз. Коли я от-от мала гепнути об бруківку, мені на думку спало, що я не так вже й добре продумала свій план нападу.
Замість брукованої вулиці, я гепнулася об щось м‘яке. Але гепнулася міцно, прямісінько на спину. В мене перехопило подих. Тупо я досі трималася за мотузку, кінець якої досі був прив‘язаний до шматка кам‘яного поручня і швидко падав прямо мені на обличчя. В останню мить я відхилила голову і брила вдарила об вулицю, посипаючи мене гострими, кам‘яними осколками.
Коли небезпечний град припинився, я відкрила очі.
Ріаіль зник. Просто зник. Залишилася тільки хмара пилу, що здіймалася в нічне небо і нижня стіна, по якій я лізла. Вона теж виглядала не дуже добре. В деяких місцях вона просто потріскала, в інших уламки під тиском пробили стіну і розсипалися вниз по Горі, невеличкі лавини з залишків палацу Синдика.
Як на могилу, то вона підходила для мого дядька. Думаю, він би оцінив. Я прогнала цю думку. Це виявилося неважко. Коли ти не можеш змусити свої легені вдихнути, це поглинає всю твою увагу.
Через деякий час я віддихалася. Навколо панувала тиша. Коли я знов могла думати, то запитала себе, чому не перетворилася на купку зламаних кісток на дорозі. Важко дихаючи, я злізла з того, на що приземлилася.
А приземлилася я на Сірого Зуба.
Виглядав він не найкраще. Непритомний, з болтом в плечі, одна нога вивернута під страхітливим кутом. Але він ще дихав.
Я звелася на тремтячі ноги. Схопила його за зап‘ястки. Почала тягнути. Мені було не осилити його вагу, тож йому доведеться задовольнитися тим, що я його тягнула. Його дім був не так вже й далеко, але достатньо, щоб я застогнала від самої думки про те, як далеко мені доведеться його тягнути.
Принаймні ми спускалися з гірки.
Ми просунулися не надто далеко, коли по всьому Поясу почали бити в набат.
#
Я дотягнула його до дому. Не дивлячись на всі страждання, яких він зазнав по дорозі, Сірий Зуб так і не прийшов до тями. Мабуть, це був не дуже добрий знак. Я не наважилася витягнути болт, чи навіть зробити щось, щоб випрямити його ногу. Йому був потрібен фахівець. На щастя костоправ, який опікувався Кілем, жив по дорозі до Краху. Мені потрібно було переконатися, що Сірий Зуб, перш ніж пірнути з балкона в Ріаілі, відправив Камінь куди слід. Якщо ні, доведеться добряче попрацювати, щоб доставити його туди, а часу обмаль.
Я сподівалася, що йому це вдалося. Я сподівалася, що він виживе і таки зможе закінчити роботу, якщо йому не вдалося доставити Камінь до Краху. Може це й жорстоко, сподіватися, що йому стане краще тільки для того, щоб він міг доставити Камінь до Літи. З огляду на те, що мені невдовзі доведеться зробити, це мене не дуже турбувало.