Це стукав Хольгрен, і так чи інакше, він знайде як увійти. Коли він за щось брався, вираз “сповнений рішучості” навіть близько не описував його.
Я усвідомила, що посміхаюся від вуха до вуха.
-- Швидко ти, -- прошепотіла я. – І саме вчасно. Дякувати богам.
-- Га? – відповів Кіль.
-- Припини вирячатися на мене, коли я гола, малий, -- сказала я йому. – Це мій коханець. Він не з ревнивих, але може перетворити тебе в жабу.
-- Справді?
-- Ні. Але клацнувши пальцями, він може перетворити тебе на червону пляму на бруківці, тож коли він прибуде сюди, поводь себе чемно.
-- Якщо він прибуде сюди, -- відповів Кіль.
-- О, він прибуде, малий. Прибуде. Він завжди пробивається. Ходімо.
-- Куди ми йдемо?
-- Йому назустріч.
Коли ми виходили, я підхопила медальйон і поклала назад у кишеню. Натягнула намисто Хольгрена на шию і заховала під сорочку. Думаю, він отримає повідомлення.
#
На вулицях панував безлад.
Нам довелося обходити дві окремих колотнечі. Натовп жбурляв вирвану з вулиць бруківку в озброєні ряди Чорних Рукавів, оголені мечі яких сяяли оранжевим у світлі смолоскипів і червоним від крові. Я й гадки не маю, чому вони бунтували. Сумніваюся, що вони самі знали. Протягом надто багатьох років було надто багато ексцесів, надто багато жорстокості, щоб вказати на один і сказати:”Ось в чому причина”. Порядок було порушено, божевілля, яке накопичувалося, нарешті випустили на волю. Подія, з якої все почалося, якщо така була, вже не мала значення. Все місто бачило, що Ріаіль перетворився в купу сміття. Цього було достатньо.
Уникнути колотнеч було легко. З мародерами було гірше. Здавалося, вони були всюди, де не було Чорних Рукавів. З вікон зривали віконниці, здавалося, всюди було побите скло. Постаті, як чоловічі, так і жіночі, молоді й старі, вдиралися в магазини і виходили з різноманітним товаром в руках. Дехто мав імпровізовані маски. Більшість не завдало собі клопоту.
Кіль виглядав на насмерть переляканого.
-- Просто не звертай на них уваги й вони відплатять тобі тією ж монетою, -- сказала я йому. Але сама тримала ніж напоготові, про всяк випадок і для перестороги.
Одного разу я побачила як щось, що точно не було людиною, перетнуло перед нами темну вулицю, вилізло по стіні, як мені здалося, з допомогою чотирьох рук і зникло вгорі на даху. Після нього залишився гнітючий запах паленої гвоздики і зіпсованого молока.
Печатки на резервуарі енергії Телемарха дійсно слабнули.
Ми дісталися до пристані без пригод, що було майже чудом. Я завела Кіля на Пірс Алока, де Хольгрен намагався пробити собі шлях. З кожним ударом його чарів, від бар‘єра, виставленого душами вбитих вуличних щурів, відлітали яскраві іскри біляво-зеленого світла, які падали і затухали, до того як досягали вибілених дощок пірса. Гримало, немов по воротах товкли тараном. З цієї відстані я бачила, як він робив паси руками. Кожного разу коли його руки завмирали, в бар‘єр били чари. Тоді він починав заново.
Не встигла я зробити й трьох кроків по пірсу, як він побачив мене, але свій штурм не припинив.
Коли я дійшла до краю пірса, то сказала:
-- Привіт, коханий.
Він стояв на невеличкій рибацькій плоскодонці, що хиталася на хвилях, але з місця не зрушувалася. Якорем слугувала тільки його сила волі. Не дивлячись на холод, його обличчя і волосся заливав піт.
-- Амро, дорога, -- сказав він. – Нам потрібно поговорити про садок вишневий коло хати.
Він знов виконав таємний жест. Полетіли іскри. Бар‘єр загудів.
-- З чого б це?
-- Мене турбують твої уявлення про садівництво. – Жест, іскри, бум. – Ти знаєш, що якщо закопати голову… -- жест, іскри, бум. – То нова людина не виросте?
-- А… Ти знайшов Борольда.
-- Так його звали? – Жест, іскри, бум. – Для мене він був просто “чувак з крикливою головою”.
Жест, іскри, бум.
-- Як думаєш, скільки тобі це займе, Хольгрене?
-- Години.
-- В нас немає годин, -- сказала я. Я приклала руку до бар‘єра.
Я впевнена, що ви мене чуєте, сказала я душам. Вони не відповіли, але я відчула їхню увагу.
Не знаю, чи ви знаєте, але людиною, яка наказала провести Чистку, був Телемарх. Я збираюся піти і прикінчити його. А принаймні спробувати. В мене буде значно більше шансів на успіх, якщо ви впустите цього чувака, що стукає.
На це їм було нічого сказати.
Впустіть його, будь ласка.
Я відчула, що вони прийняли рішення. Він може зайти, сказали вони, але ми його не випустимо. Ти це розумієш?