-- Так, -- прошепотіла я з клятою надією, що я щойно не підписала Хольгрену смертний вирок.
Бар‘єр між Хольгреном і пірсом немов розійшовся і він спритно наче кішка стрибнув з розгойданого човна. Він ще не встиг випростатися, як я вже обіймала його.
-- Швидко ти, -- сказала я, обіймаючи його і притискаючи обличчя до його плаща. – Я не чекала тебе раніше, ніж за кілька днів.
Що було б дуже, дуже запізно.
-- Ти закопала в нашому садку крикливу голову. Птахи постійно прилітали і відразу летіли геть. Зрештою я пішов глянути. До того ж без тебе мені стало нудно і трохи самотньо.
Він погладив моє волосся своїми довгими, елегантними пальцями з тонкими кістками.
Я стиснула його міцніше, тоді відпустила.
-- Що ж, зараз в Белларіусі точно не занудишся, -- сказала я.
-- Я помітив ще по дорозі. Не хочеш ввести мене в курс справ?
-- Ну, сам знаєш. Звична справа. Шалений архимаг хоче знищити місто, в центрі подій один з Клинків Восьмикратної Суки, таємничі й потужні істоти втручаються в справи смертних. Як бачиш, повна відсутність правопорядку в місті.
Він глянув повз мене, в бік Пояса, звідки лунали звуки заворушень, було видно дим і блиск кількох пожеж.
-- Бачу. В цієї анархії є якась причина, чи люди просто перебрали і перебувають в піднесеному настрої?
-- Можливо до цього причетна я, -- признала я.
-- Я боявся, що ти це скажеш. Що ти натворила, Амро?
-- Здається, я прикінчила Синдика, зваливши на нього його палац.
Він потер обличчя руками.
-- Він цього заслужив.
-- Безсумнівно. А друг, якому ти приїхала допомогти?
-- В нього все гаразд. Він в будь-яку мить може спробувати вбити мене, але в нього все гаразд.
-- Ну що ж. Що там в нас далі на порядку денному?
-- Гм, спочатку ми повинні звільнити людину-аватар мертвої богині з тисячолітньої в‘язниці, тоді відправити лікаря до Філософа з болтом в грудях і зламаною ногою. Після цього прогуляємося під гору до Цитаделі й прикінчимо Телемарха. Ось такий список справ. Якщо ти вільний, то я не відмовлюся від твоєї допомоги.
-- Амро?
-- Так?
-- Як би тобі сказати це делікатно? Ти, звісно, доросла жінка, але я не певен, що тебе слід випускати саму з дому.
Я фиркнула.
-- Взявши до уваги все те, що трапилося за останніх кілька днів, я з задоволенням перетворюся в затворницю. Якщо якимось дивом переживу цю ніч.
-- Можна поцікавитися, навіщо ми збираємося прикінчити найпотужнішого мага на Драконовому морі?
-- Звичайно. Якщо ми цього не зробимо, то вранці все місто злетить в повітря.
-- З огляду на те, в якому воно зараз стані, я не певен, що ти зауважиш різницю.
-- Запросто. Зараз тут гора. Вранці залишиться тільки димуча діра в землі.
-- А… А хто цей парубок, що стоїть позад тебе і виглядає на неврівноваженого?
-- Це – Кіль. Волоцюга, якого я вирішила прихистити.
-- Гаразд. Але будеш прибирати за ним сама. Є ще щось, що я повинен знати?
-- Тонни. Але зараз не час. За винятком одного. Здається я маю доступ до магії. В певному сенсі.
Він підняв брову.
-- Коротка версія: Телемарх скористався Ножем, що Розсікає Ніч, щоб вирізати діру в реальності й повернути в світ магію. Люди, що розбираються краще за мене, твердять, що це неочищена магія, хаос і море можливостей. І вона зруйнує місто. А ще здається, я маю доступ до створеного Телемархом резервуару цієї магії. Мабуть, через мій зв‘язок з Клинком Абанон. Хай там як, Телемарх не палає бажанням ділитися енергією, тому він намагається вбити мене. Я вже двічі під‘єднувалася до неї. За першим разом це врятувало мені життя. За другим разом… за другим разом я випадково знищила кілька будинків. І людей всередині цих будинків.
-- Вона тоді рятувала мені життя, -- втрутився Кіль.
Хольгрен уважно вдивлявся в моє обличчя. Якщо в цілому світі й існував хтось, з ким я могла порозмовляти про те, як почуваюся після вбивства купи невинних людей, то це Хольгрен. Можливо колись я й порозмовляю з ним про це. Але не зараз, не тут, навіть якби в нас був час, а в нас його не було. Здавалося, він відчував це.
-- Гаразд, -- повторив Хольгрен через декілька секунд.
Ми пішли по пірсі.
-- З чого почнемо? – запитав Хольгрен.
-- Краще послати допомогу Сірому Зубу. Він міцний, неймовірно міцний, але коли я його залишала, він мав поганий вигляд. Тоді Карга.
-- Карга?
-- Живий аватар мертвої богині, про яку я згадувала. Ув‘язнена на кораблі з часів Катаклізму.
-- Вона страшна, -- додав Кіль.
-- Взагалі-то, вона страшніша ніж ти собі думаєш. Але ми потребуємо її.