-- Здається, нас відшили, -- сказав Хольгрен.
-- Мене це влаштовує, -- відповіла я.
-- Вона назвала тебе “Дома”.
-- То й що?
-- Знаєш, що означає “Дома”?
-- Ага. Щось схоже на “пані”. То й що?
-- Воно зовсім не схоже на “пані”. На Люсерніанську воно взагалі не надто добре перекладається, але по суті вона назвала тебе “Силою”.
-- Не знаю, що це означає і зараз мені не до того. Я рада, що наші шляхи розійшлися. Мені не подобалося її товариство. – Але особа, яку ми збиралися навідати далі, подобалася мені ще менше.
Розділ 27
Коли ми увійшли в Південні Ворота, Хольгрен захитався і став на одне коліно. Його вирвало.
-- Хольгрене, -- крикнула я, переконана, що це знов напав Телемарх. Але Хольгрен підняв вгору руку.
-- Це місце, -- промовив він, здіймаючись на ноги. – Тут щось дуже, дуже не так.
-- Мабуть, тріщина, -- сказала я. – Тепер розкол проходить швидше.
-- Гірше, -- відповів він. – Воно отруює моє джерело.
-- Що це означає?
-- Це означає, що те, що відбувається впливає на мою силу, і то не в кращу сторону. Буде краще, якщо я не вживатиму чарів, поки це не буде абсолютно необхідним.
-- Гаразд. Не переймайся, -- сказала я, проте насправді подумала:”От, дідько”. Якщо Хольгрен не міг використовувати свою власну силу, наші шанси пережити ніч, зменшилися з мізерних до “Ха. Ха-ха-ха. Ха”.
Що ж. Так насправді я й не очікувала пережити зустріч з Телемархом. Але я більш-менш змирилася з цим тоді, коли йшлося тільки про мою смерть. Тепер йшлося і про Хольгрена і я не могла знести цієї думки. Але я розуміла, що не слід казати йому залишити мене. Він не залишить мене так само як я б не залишила його.
-- То що, пішли далі? – запитав він, рушаючи по досі не відремонтованій Вулиці Південних Воріт.
-- Бар‘єр зник, -- сказала я по дорозі. – Ми можемо просто взяти Кіля, Сірого Зуба і може Хурвуса, і піти собі.
І залишити маленьку дівчинку з ім‘ям моєї матері саму, ув‘язнену в Цитаделі, поки вона не вибухне.
-- Можемо, -- відповів він. – Але я знаю, як ти не любиш залишати справи незакінченими. Стаєш нервовою і сварливою. Чесно кажучи, незносною.
-- Справді?
-- Справді.
-- Я цього не знала. Це тому ти проводиш так багато часу в своїй божевільні, тобто майстерні? Щоб втекти від мене?
-- Саме так.
-- Взявши до уваги делікатний стан твого здоров’я, я не лупну тебе по животу, хоча мені й дуже кортить.
-- Ти уособлення милосердя, Амро Тетіс. Тобі вже хтось казав це?
-- Просто не хочу твого блювотиння на черевиках. Вони мені надто дорого обійшлися.
Таким чином ми пройшли крізь Пояс на територію шляхти, обходячи сутички й цілі квартали з палаючими будинками. До світанку, і знищення міста, залишалося десь три години.
#
-- Привіт, Амро.
Він знався на своїй справі. В одну мить ми йшли безлюдною вулицею, а наступної Тейнер стояв собі, спершись на гранітну стіну найближчого від нас будинку Шляхти. Я зупинилася. Хольгрен глянув на мене.
-- Тейнер, -- сказала я, одночасно вітаючись з Тейнером і представляючи його Хольгрену. Два зайці і так далі.
-- Час вийшов, Амро. – З тіні вигулькнула решта бригади Тейнера, чоловік з двадцять, перекриваючи кожен вихід. В нього була на диво велика бригада. Це означало, що справи в нього йшли непогано.
-- Не міг почекати ще три годинки?
-- Боюся, що ні. Он той Тупак Рибалка, поставив це на голосування і мав на це повне тупе право. — Він тицьнув великим пальцем в товстого члена банди з жирним обличчям, який своєю чергою схрестив руки і спробував виглядати на впертого. Я зауважила, що решта бригади трималася подалі від нього. Скидалося на те, що хоча більшість і підтримала його в голосуванні, вони його не дуже полюбляли.
Тейнер зітхнув.
-- Або віддай малого, або ми застосуємо силу.
Я поплескала себе по кишенях, знизала плечима.
-- Здається, я не прихопила його з собою.
-- Ага. Знаю. Він в будинку мага.
-- Тоді навіщо всі ці балачки? Ви знаєте де він; підіть і заберіть собі.
-- Бо Кіль вже більше не проблема, згодна? Коли я сказав “Віддай малого”, це була швидше метафора. Яка означає, припини пхати свій їбальник в справи моєї бригади й дай мені розібратися з проступками члена моєї банди.
-- Ні.
Він відірвався від стіни і розім‘яв шию.
-- Ну що ж, стара подруго. Тоді до діла.
Він витягнув два тонких ножі і став в стійку aquila, захисну позицію, якої він сам купу років тому навчив мене, боком до противника, один ніж високо і кружляє над головою, другий поперед себе, готовий до бою.