Я дотягнула труп до краю дверей і відпустила щиколотки. Переступила через нього, щоб мати змогу виштовхнути його.
Раптово Ніж запульсував сліпучим блакитно-білим світлом і тієї ж миті перетворився в попіл. Труп Аітера відкрив очі, одне досі кривавий, зяючий отвір, але друге тепер сяяло таким самим блакитно-білим вогнем, що й Ніж. Його кістляві руки смикнулися вгору, схопили мене за жилетку і залізною хваткою потягнули вниз. Падаючи, я вдарила його, але це нічого не змінило. Він вже був мертвий, а Ніж не обходили отримані трупом пошкодження.
Зі швидкістю блискавки він змінив хватку, поклав одну руку мені на потилицю і потягнув мою голову до своєї. Я впиралася з усіх сил, сперлася долонями об підлогу по обидва боки від його голови і напружила руки, але сили були далеко не рівні. Я почула, як рвуться його засохлі м‘язи на руці. Мій рот був відкритий, зуби скреготіли від зусилля. Наші обличчя знаходилися в кількох сантиметрах одне від одного. Краплина поту скотилася мені з чола і впала йому на залишки зруйнованого мною правого ока.
Він різко видихнув, блакитно-білий вогонь в його оці зник, вийшов через його засушені губи і залетів мені у відкритий рот. Раптово його труп знов став тільки трупом, він перестав боротися і я впала спиною на кам‘яну підлогу, задихаючись від сутності Ножа.
Я втратила свідомість.
І довго, довго не приходила до тями.
Хольгрен
Мене звуть Хольгрен Анградо. Я маг, син мага і кривавої відьми. Я злодій, винахідник і вчений. Колись, коли я був молодим і дурним, я продав свою душу демону, щоб отримати силу необхідну для вбивства магістра, в якого був учнем. Він на це заслужив.
Згодом я помер і потрапив у одне з одинадцяти кіл пекла. В третє, якщо вже так хочете знати. Мені нічого сказати про нього, крім факту, що воно дуже, дуже холодне, велетенське і на диво порожнє.
Амра Тетіс врятувала мене від смерті й вічного прокляття. Загалом я відмовився від магії після того, як був змушений використати чари проти неї. Я не сумував за чарами. В будь-якому разі в нашому світі магія зникає.
Окрім тих місць, де з‘являється Амра. Тоді магія падає немов дощ на висохлу землю. Признаю, смертельний дощ, але тим не менш.
А тепер вона зникла.
Вона не мертва; якби це було так, я б знав. Я досі можу використовувати магію, а коли йдеться про добробут Амри, я дуже зацікавлена особа. Я відкрив, що таке трапляється, якщо ти когось кохаєш.
Вона не мертва. Але її немає. Вона увійшла через двері у вигляді черепа у внутрішнє святилище Телемарха. Отруєний власним джерелом, я сидів у кутку, брав на себе удари магії та божевілля, захищаючи дитину, що мовчки плакала, і спостерігав, як вона йде, безсилий їй допомогти.
Коли істота наблизилася, я схопив ніж Амри і загнав їй в серце. З огляду на нематеріальну природу істоти, я не очікував, що він їй щось зробить, але ніж задовільно застряг в неї між ребрами. Я посміхнувся.
Вона заверещала і гострими пазурами вирвала мені ліве око. Тоді побила мене до несвідомості.
Минув час. Я приходив до себе, а тоді знов втрачав свідомість. Я почув приглушений постріл пістолета. Минув ще якийсь час.
Коли знов відчинилися двері, я очікував, що вийде Амра, але натомість з‘явилася істота зі значною силою і вирвала нас з малою з пастки Телемарха. Він бився з нашим божевільним мучителем, витримуючи удари, які вбили б будь-якого смертного, і зрештою мертвою хваткою схопив його за шию.
Тоді він відірвав голову істоти від тіла і завив.
Тоді сів і гладив волосся дівчинки, поки не помер. Його труп якимось чином перетворився у купу засохлого, коричневого листя, і його розвіяв раптовий подмух вітру від вікна. Дівчинка заплакала сильніше, тепер вже не мовчки, зовсім не мовчки.
Я спробував виламати двері. Неможливо. В розпачі я викликав енергію з власного джерела, хоча коли я пробував це останнього разу, то ледь не загинув.
Джерело вже не було отруєним, але моїх чарів було недостатньо, щоб виламати двері… а принаймні, щоб зробити це швидко. Святилище Телемарха було захищене потужними оберегами.
Невдовзі після того, як нас звільнили, з‘явилися хлопець, Кіль, і Філософ, який допомагав Амрі. Я наказав хлопцю відвести дівчинку додому, а сам знов взявся лупити по оберегах, що блокували двері. Філософ, Сірий Зуб, сам важко поранений, також долучився до моїх зусиль. Ми не розмовляли.
Через деякий час хлопець повернувся з лікарем. Сірий Зуб і хлопець тримали мене, поки той оглядав моє око. Він похитав головою, акуратно вклав тампон і обмотав рану.
Я знов взявся за двері. За якусь мить до мене долучився Сірий Зуб.