Він виявився важчим, ніж виглядав. Лисий торговець в строкатому, обгорілому оксамитовому костюмі зупинився, щоб допомогти. В нього побіліло обличчя, тремтіли руки, але він закинув здорову руку хлопця собі за товсту шию і відволік його з пристані на сіру бруківку, коротко кивнув у мій бік, і поспішив назад до пожежі. Я відчула, як десь глибоко в мені зароджується дивне бажання піти за ним, допомогти там, де зможу, але здоровий глузд переміг. Якщо вогонь був дійсно спрямований проти мене, краще, що я могла зробити для всіх учасників – якомога швидше забратися якомога далі.
Почали бити дзвони, настирливо, їх підхопили по всьому місту. Я побачила кількох Чорних Рукавів, членів міської варти, які, як риба, що рухається проти течії, проштовхувалися крізь оскаженілий натовп, що втікав з набережної. Риба з кийками, які вони не соромилися використовувати. Була пора накивати п‘ятами. Коли їм це вигідно, сили правопорядку Белларіуса брутальні й ефективні.
Юнак біля моїх ніг почав сіпатися і стогнати. Відкритою долонею я ляснула його по обличчю, від чого він відкрив очі, а його здорова рука потягнулася за ножем на поясі. Ножем, який вже безслідно зник.
-- Чорні Рукави на підході, -- сказала я. – Йти зможеш?
Він кивнув, його обличчя сіре з болю, і я допомогла йому зіп’ятися на ноги.
#
Ми вирушили в Непереливки. Місце, яке я любила, поки мені не виповнилося десять років. Місце, де я вбила свого батька. Місце, де він вбив мою матір.
В мене було відчуття, що я повертаюся додому, і мені було лячно. Але Непереливки були найближчим і найкращим місцем, де в Белларіусі можна було залягти на дно.
Мені здавалося, що я знаю Белларіус, особливо Непереливки, але коли ми волочили ноги по завалених сміттям, брудних “вулицях”, я зауважила, що більше ніж за десятиліття, деталі, які я пам‘ятала, змінилися. Не знаю, чому це повинно дивувати мене, але здивувало. Може тому, що мої спогади були такими яскравими, хоча й в основному жахливими. Я відчувала якесь дивне обурення через те, що вулиці й будинки не застигли в янтарі. Тупість. Безглуздя. Чи станете ви проклинати ніж, що залишив вам шрам, за те, що він затупився і заржавів? Тільки боги знають, скільки разів Непереливки зносила повідь і його відбудовували відтоді, як я звідси поїхала.
Молодик, якого звали Кіль, направив мене до брудної, колись побіленої садиби, над одвірком якої висіла вибілена кістка, що вказувало на хірурга. Особняк був напівзруйнованою і мабуть, однією з найкращих будівель в Непереливках. Я постукала в двері, почула, як всередині хтось хропе і бурмоче прокляття, постукала сильніше. Нарешті голову висунув відразливий, смердючий, схожий на троля чоловік. Над його землистого кольору обличчям пасмами стирчало сиве волосся, а по налитих кров‘ю очах і червоному носі п‘янички було видно, що він вже добряче заглянув до пляшки. Але як тільки він побачив моє закривавлене обличчя і попелясте обличчя Кіля, то взяв себе в руки і метушливо провів нас у своє лігво, де панували більші чистота і порядок, ніж я очікувала.
-- Гроші є? – тільки й запитав, а почувши ствердну відповідь, взявся оглядати, а тоді вправляти хлопцю плече, досвідченими, хоча і тремтячими, руками. Він працював вправно, проте не надто дбайливо. Він наказав мені тримати Кіля нерухомо, поки сам вирівнював кістки. Зі свого боку, Кіль закусив губу до крові, але не закричав. Дурна бравада, але я чудово знала, що на вулицях Белларіуса дурна бравада може стати в пригоді.
-- Два шанси з трьох, що все загоїться добре, -- сказав він Кілу, примотуючи поламану руку юнаку до грудей. – Навіть медики Лорда Радника не втнули б краще. А щодо тебе, -- сказав він, звертаючись до мене, але не відводячи погляд від роботи. – В отій шафці складені чисті ганчірки, а на столику зліва від тебе миска зі свіжою водою, хоча дзеркала немає. Якомога краще змий кров, і я погляну чи тобі потрібні нові шви.
Я зробила, як він велів, і після того, як змила більшість засохлої крові з обличчя і долонь, побачила, що якщо не зважати, що мені доведеться витягнути кілька скалок і певний час ходити зі струпами, я відбулася напрочуд легко. Коли костоправ підійшов, щоб оглянути мене, я відмахнулася від нього.
-- Як тебе звати? – запитала я його.
-- Хурвус. Для щоки потрібна мазь і пластир, якщо не хочеш мати шрамів.