-- Схоже на те, що мене турбують шрами? – запитала я. Він тільки дивився на мене. – Гаразд. Скільки?
-- Дві срібних.
За те, що він зробив, сума була обурливою.
-- Отримаєш чотири, але нам потрібна кімната на ніч. І обід, який ти підеш і принесеш звідкись, де подають щось їстівне.
-- Це тобі не корчма, жінко.
-- Ні, але й не успішна лікарська практика також, згоден? П‘ять срібних.
-- Мені подобається самітність.
-- Не перегинай палицю, або я піду з цими грошима деінде і ти будеш пити мале пиво, а не алкоголь.
Його губа відразу піднялася у напівпосмішці. Він протягнув тремтячу руку, я поклала йому в долоню три срібних, і показала ще два, перш ніж заховати їх.
-- Кімната он там за шторою, -- сказав він і вийшов у пошуках обіду.
Я допомогла Кілю пройти в кімнату, яка виявилася маленькою, вузькою комірчиною з нарами, незручним, сплетеним з верби стільчиком і чистим нічним горщиком. Кіль влігся на нари, намагаючись приховати, що йому хочеться блювати від болю, а я опустилася на скрипучий стільчик.
-- Пора поговорити, -- сказала я.
-- Я не в настрої, -- процідив він крізь стиснуті зуби.
-- Знаю. Зі мною теж таке бувало. Але нам потрібно поговорити поки ми самі. Наш господар – п‘яничка, якщо в нашій розмові буде щось, що варто продати, думаю, він продасть це, коли буде на нулі, або в нього закінчиться випивка.
-- Перше запитання: Хто дав тобі листа, щоб ти дав його мені?
-- Ансен.
-- Який Ансен?
-- Той Ансен.
-- Ну, припини. Хіба я схожа на дурепу?
-- Гадаєш, я не знаю, як це звучить? – промовив він крізь стиснуті зуби.
Ансен. Справедливий. Белларіуський міф. Згідно з легендою, герой минулих століть, який пообіцяв повернутися, коли в ньому виникне потреба.
-- Не жартуй зі мною, хлопче.
-- Не жартую, -- спромігся він сказати, тоді нахилився і вирвав у нічний горщик. Я була схильна повірити йому. А швидше повірити, що він в це вірить. Він надто страждав від болю, щоб намагатися веселитися.
Я пішла за чистими ганчірками, бо Кіль був не надто влучним і від того запаху я сама ледь не блюнула. Ненавиджу ригати. Я зробила над собою зусилля і повернулася в комірчину, дихаючи ротом.
Я прибрала найгірше, змушуючи себе не блюнути. Кіль лежав на доброму боці, з закритими очима, і важко дихав.
-- Коли він повернеться, скажу йому хай дасть тобі щось на біль, -- промовила я. – А зараз, чоловік, який дав тобі листа. Він сказав тобі, що він Ансен, і ти йому просто так повірив?
-- Ні. Не просто так. Це був Ансен. Тобто є.
Я зітхнула.
-- Кілю, Ансен жив триста і більше років тому. Він був простим селянином, що керував повстанням, яке декому на певний час покращило життя. Він не був магом чи богом, він не мав влади над смертю, і вже точно не повернеться і не врятує Белларіус у його найтемнішу годину, що б там у легенді не говорилося.
На це Кіль нічого не сказав. Тільки похитав головою, лежав і важко дихав, очі закриті.
-- Гаразд. Наразі досить. Відпочивай.
Я вийшла з кімнати і викинула брудні ганчірки в невеличкий вогонь у світлиці Хорвуса, тоді сіла в одне з двох крісел і спостерігала, як вони горять. Я й гадки не мала, ким може бути Ансен Кіля. Але була готова поставити марки проти мідяків, що це не був якийсь селянин з легенд, який виліз з могили.
Я хотіла довідатися, хто змусив Кіля повірити в цю казочку. Було очевидним, що він розумний хлопець. Якби я не була навчена життям, то б заклалася, що він достатньо розумний, щоб не піддатися на таку пафосну брехню.
Хто б там не вдавав, що він Ансен, і з яких би це не було причин, він був спритним. І коли я прибула на мене чекав лист від “Ансена’. Якимось чином це мало щось спільного з пеклом, в яке перетворилася пристань на моє привітання. Я не вірю в збіг обставин.
-- Боги, як я ненавиджу Белларіус, -- прошепотіла я до себе і підіпхала шматки брудних ганчірок глибше у вогонь.
Я не вірю в збіг обставин, і мені не подобається, коли люди знають, де я буду і коли я там буду, ще до того, як про це знаю я. Мене використовували в чиїйсь грі, й від цієї гри смерділо чарами. Знов.
Неохоче, я зняла намисто Хольгрена і заховала в таємну внутрішню кишеню біля серця. Що б це не було, я не хотіла вплутувати його. Я сама не хотіла бути в це вплутаною. Але з тією кількістю чарів, які я вже зустріла в свій перший, проклятий Керфом, день після повернення, я не бачила іншого виходу, як тільки попросити його про допомогу.
Він не хотів бути магом. Він більше ніколи не хотів користуватися своєю значною силою в Мистецтві. Але заради мене він зробить це, не вагаючись.