Невдовзі моторошні двері відчинилися і до світлиці неквапливо зайшов Хольгрен. Він налякав Кістку, бо здоровань з глухим гарчанням в горлі різко смикнувся назад. Хольгрен зупинився, як вкопаний і його соколині очі спіймали погляд Кістки. Вони простояли так десь з пів десятка ударів серця, а тоді Кістка заткнувся і опустив голову і хвіст.
-- Ти знайшла вірного друга з часів нашої останньої зустрічі. Чаю хочеш?
-- Ні, дякую. – Я погладила Кістку. – Швидше отримала в спадок.
Хольгрен підняв брову. Він був високий, майже довготелесий, з хижими очима, гострим носом, повними губами. Його чорне волосся сягало плечей і було зав‘язане в хвостик. Він був одягнений в чорне. Він завжди носив чорне. Чувак не дуже знався на моді.
-- Слухай, -- сказала я. – Можливо, я принесла лихо в твій дім. Наткнулася на мага. Він кинув на мене якісь чари.
Хольгрен підсунув крісло, яке бачило кращі століття. Торкнувся чайника. Раптово по кімнаті розійшовся запах ромашки. Він налив собі чашку.
-- Розкажи мені про все, -- сказав.
-- -- --
Я розповіла йому про Корбіна, замовлення, послугу, яку він в мене попросив. Розповіла про смерть Корбіна й інспектора Клюге. Він поставив кілька запитань, але небагато. Вмів бути тактовним, тож не питав про те, на що я не мала бажання відповідати. Хольгрен жив на тому ж тіньовому боці закону, що і я. Він приймав замовлення. Саме так я з ним і познайомилася. За порадою Дарувнера, нашого спільного посередника, він передовірив один з контрактів мені. Хольгрен достойний маг, але я набагато кращий злодій. Фактично, наші вміння доволі добре доповнювали одне одного і за короткий період часу ми провернули три справи. Тоді він перестав приймати замовлення. Пізніше я довідалася від Дарувнера, що Хольгрен Анградо працював тільки тоді, коли мусив. Він заробляв купу грошей, потім тимчасово припиняв роботу, поки вони не закінчаться.
Хольгрен сидів, схрестивши ноги, руки на губах і переварював мою розповідь. Він похитав головою.
-- Корбін сказав тобі, що набив стрілу в безпечному місці. Здогадуєшся де?
-- Не дуже. Очевидно, що не в такому безпечному, як він гадав.
-- Його могли зрадити.
Я знизала плечима. Можливо. Звідки мені було знати.
-- Цей Клюге, як він виглядав?
Я описала його. Хольгрен похитав головою.
-- Не знаю такого. Не знаю, якою силою він володіє. Раз він на держслужбі, то можна припустити, що не дуже талановитий, але я не люблю снувати припущення.
Він постукав довгим вказівним пальцем по пухлій нижній губі. Він дивився на мене, крізь мене. Так довго, що в мене мурашки по шкірі забігали.
-- Що ж, -- обізвався він нарешті, отямившись. – Вибору немає, давай побачимо, що ми там побачимо. Сідай сюди. – Він звільнив крісло.
Я глибоко вдихнула, тоді пересіла з дивана на крісло. Він став позаду, що відразу сильно подіяло мені на нерви. Поклав тонкі пальці мені на плечі. Від нього пахло лавандою, а під цим, чимось їдким. Так, наче він працював з хімікатами. Запах не був неприємним, просто дивним. Кістка не зводив з нас погляду, розтягнувшись поряд з диваном, тонка цівка слини повільно сочилася з його чорних губ на підлогу. Я відчула, як тихий сміх рветься назовні, але стрималася.
Волосся в мене на потилиці легко заворушилося. Хольгрен провів руками по боках моєї шиї, тоді його холодні пальці доторкнулися куточків щелепи, потім скронь. Я відчула поколювання на шкірі й ледь стримала тремтіння. Справа не в тому, що мені було неприємно. Зовсім ні. Просто це було надто… інтимним. Настільки інтимним, що я почувалася незручно. Його магія цілковито відрізнялася від магії Клюге. Була більш впевненою, чи що. Більш компетентною. Впевненою в собі. Як різниця між обмацуванням і ласками. Я відчула, як зашарілася і була рада, що Хольгрен не бачить мого обличчя.
-- Ти відчуваєш мене, -- зауважив він з легкою ноткою здивування в голосі. Я коротко кивнула і якимось чином те, що він робив змінилося. Стало більш діловим. Формальним. Майже відстороненим. Я одночасно відчула полегшення і легке розчарування.
Нарешті він забрав руки. Розкинувся на дивані, одна рука впала вниз. Пальцем недбало потер Кістку між очима і пес влігся й підставив груди. Хольгрен слухняно подряпав.
-- Ну?
-- Ти мала рацію. Той Клюге позначив тебе чарами виявлення перебування. Так насправді, простенька штука, але інколи найпростіші чари найбільш надійні. Під час вашої розмови він здобув щось пов‘язане з тобою. Швидше за все волосок. Тоді встановив з тобою фізичний контакт, простого рукостискання більш ніж достатньо.