Выбрать главу

Я увійшла ззаду, через вхід для служби. Боллунд, охоронець Локвуда, сидів у задній кімнаті серед пакувальних ящиків і розкиданої соломи й щось стругав. Коли я зайшла, він підвів погляд, а тоді знов зосередив свою увагу на різьбі. Гадаю, це була фекла, але виглядало, як шматок лайна.

-- Боллунд! Бачу, з тебе далі набагато ліпша баба, ніж з мене. Треба поговорити з твоїм босом.

Боллунд підвів погляд, помацав розтрощений хрящ, який колись був його носом. Перш ніж засісти в задній кімнаті Локвуда, він був бійцем на голі руки.

-- Ти не бацис його. Він бацить тебе.

-- Він хоче бачити мене. Негайно.

Боллунд усміхнувся по-дурному. Він був на дві голови вищим і в три рази ширшим. Я його не вразила і не залякала.

Зі шкіряної торби я витягнула жабу, розгорнула шовковий пакунок.

Масляний блиск золота притягнув його очі-намистинки.

-- В нього п‘ять хвилин. Потім я віднесу це Дарувнеру.

Боллунд стиснув зуби. Він підняв свою тушу з крісла зі спинкою, яке невідомо як витримувало його. Локвуд посередник, а не барига, але Боллунд був не настільки дурним, щоб приймати за свого роботодавця рішення, пов‘язані з грошима. Жаба доволі непогано пасувала до решти речей, якими Локвуд торгував у своєму магазині. Судячи з зовнішнього вигляду -- трохи старша, трохи бридкіша, трохи менш цінна.

-- Стій тут. Ніцого не ціпай.

-- Добре, мадам.

Він кинув на мене ворожий погляд, а тоді зник за дверима.

Звичайно, я не збиралася продавати жабу. Не зараз, і аж ніяк не Локвуду. Я просто хотіла викачати з нього інформацію. Сумнівно, що я чогось від нього доб‘юся; Локвуд вміє тримати рот на замку, саме тому підозрілі типи довіряють йому бути посередником. Але він може проговоритися.

За кілька хвилин з‘явився Локвуд, блідий, як мертвець чепурун в жовтому шовку і вибіленому мереживі. Він провів пальцями з манікюром по рідкому волоссю й облизав губи.

-- Амро, як ми домовлялися? Ти не можеш просто прийти…

-- Я можу робити все, що мені заманеться, коли через чувака, який займається укладенням контрактів, вбивають мого друга.

-- Що ти верзеш?

-- Корбін. Я говорю про Корбіна, Локвуде. Клієнт, з яким ти його звів, відрізав йому кілька важливих пальців, а тоді зарізав на смерть.

Його бліде обличчя набрало ніжно-зеленого відтінку.

-- Я ніколи… це… я не знаю, про що ти говориш.

Отже, Локвуд був посередником в цьому замовлені. Я й раніше здогадувалася про це, та тепер була твердо переконана.

-- Припини. Корбін був моїм другом. Його вбили через це. – Я на мить показала йому жабу. Якщо Гейрус вже знав, що вона в мене, я нічим не ризикувала. А Локвуду потрібно було показати, що я не просто мелю язиком. – Він помер за якусь кляту статуетку, бо його посередник не перевірив докладно клієнта. Це якщо ти взагалі не знав про все з самого початку.

-- Амро, запевняю тебе, я, гм, обачний в справах, наскільки це взагалі можливо. І я, образно кажучи, ніколи не отруїв би власну криницю. Шкода, що Корбін мертвий. Але я до цього не причетний.

-- На кого він працював, Локвуде?

-- Пробач. Я не можу допомогти тобі.

-- Не можеш чи не хочеш?

-- І те і інше.

Було видно, він мені більше нічого не скаже. Нічого. Я підкинула Локвуду ідею, що ще не знаю, хто був клієнтом Корбіна і, будемо сподіватися, направила його курсом на зіткнення з еламнерцем Гейрусом. Грошей Локвуду не бракувало; я була готова побитися об заклад, він витратить скільки потрібно, щоб провчити кого треба і зберегти свою репутацію чесного посередника. Чи з цього вийде щось путнє, я не знала. Але вважала, якщо замутити воду, це відверне увагу від мене. Як кажуть, в мутній воді простіше сховатися. Правда я плавати не вмію.

Стиснувши губи, я втупилася в нього. Він зустрів мої очі незворушним поглядом.

-- Якщо довідаюся, що ти мав з цим щось спільного, -- зашипіла я. – Пошкодуєш.

І вискочила з його задньої кімнати, грюкнувши дверима. Коли я йшла від магазина Локвуда, то рухалася бадьорим кроком. Це була гарна вистава. Може не достатньо добра для театру Кларіон, але достатньо добра. Я була певна, що Локвуд повірив мені.

Наступний візит був не таким приємним.

Розділ 7

Мрія Королеви Мей – це триповерховий будинок з червоної цегли на Дорозі Третьої Стіни, з пофарбованими на червоно віконницями й пишними квітами на кожному підвіконні. Він мав стільки ж спільного з халупами шльондр на Шовковій вулиці, як шовк з свинячим вухом, та все одно був борделем.