Що ж. Після Хевлока, все це засмутило мене набагато менше, ніж могло. В‘язниця, як я відкрила, чудово допомагає правильно розставити пріоритети. Я очистила куток від уламків і сіла з пляшкою чекати на Хольгрена.
Не минуло й години, як він увійшов у двері. Навіть не завдав собі клопоту постукати. Властиво кажучи, замок йому теж не завдав клопоту. Він оглянув моє помешкання, підняв брову.
-- Ти що, розлютила хатню робітницю?
-- Ха, ха. Хтось тут все перевернув, поки я була у в‘язниці.
-- Ти була у в‘язниці?
-- Краще не нагадуй мені. Вина? – Я простягнула пляшку.
-- Хоч добре?
-- Найкраще, яке в мене є.
Він сьорбнув. Неохоче ковтнув.
-- Гидота.
-- Згодна, -- я хильнула ще. – Поясни мені, як таке може бути, що всі в Люсернісі знають, де я живу, хоча я нікому не казала?
Він знизав плечима, помовчав.
-- А, Амро?
-- Так?
-- Заради Горма, що ти зробила з волоссям?
-- Останній крик моди. Тобі не подобається?
-- Я чомусь завжди вважав, що для будь-якої зачіски потрібне волосся.
-- Давай, ображай мій дім, моє вино і мій вигляд. Чому б і ні?
-- А для чого ще потрібні друзі?
Це мене трохи збентежило. Хольгрен доволі приємний, як на мага, і до певної міри я йому довіряла. Але друзі? Я так просто друзів не заводжу.
-- Коротше, чого ти хотів?
-- Справа в жабі, яку ти мені залишила. А точніше, в тому, що знаходиться в жабі.
-- Добре, я купилася. Що знаходиться в жабі?
-- Я не впевнений.
Проблема Хольгрена в тому, що він не помічає, коли стає дратівливо таємничим. Здається, що не помічає.
-- В тебе на чолі пульсує жилка. Раніше я цього не помічав. Мабуть, волосся приховувало.
-- Ти можеш мені сказати, що такого важливого з тією невідомою штукою в жабі?
-- Нема що казати. Я хочу розплавити її. Щоб довідатися.
-- Вона ще може стати мені в пригоді. Як аргумент. – Насправді мене здивувало, що він додумався почекати на мій дозвіл.
-- Що б там не було всередині, воно древнє. Явно з часів до Діаспори. І воно потужне, Амро. Найпотужніший артефакт, який мені коли-небудь зустрічався.
З часів до Діаспори означало -- що б це не було, воно мало більше ніж тисячу років. А може значно, значно більше. З Ери Богів. З перших культур людства, до того, як Катаклізм знищив мільйони і змусив тих, хто вижив втікати в пошуках порятунку. Час Діаспори, коли боги збожеволіли й людство з криками розбіглося в усіх напрямках, покинувши цілий континент. Вік міфів і легенд. І потужних та смертельних артефактів.
-- Наскільки потужний, Хольгрене?
-- Гадаю, ця штука всередині статуетки, в певному сенсі має свідомість. Можливо вона розумна, а навіть жива.
-- Тобто чарівна.
-- Так. Але це не людські чари. Підозрюю – що б це не було, його створив якийсь бог.
-- І ти хочеш випустити його з жаби? Тобі це не здається трохи небезпечним? Начебто, я пригадую, як ти назвав статуетку “небезпечною і огидною.”
Він знизав плечима.
-- Ну що тобі сказати. Я завжди був допитливим.
-- Ви маги всі божевільні.
--Ти все надто спрощуєш, Амро. Тож?
-- Тож що?
-- Даєш мені дозвіл?
Я зітхнула.
-- Чом би й ні.
-- Добре. Я б сказав тобі пакувати речі, але бачу нема що пакувати.
Легке почуття тривоги почало стискати мої нутрощі.
-- Навіщо мені пакуватися?
-- Ну, ти ж не можеш залишитися тут, правильно? Через контракт і взагалі.
В мене кров захолола в жилах. Тривога переросла в страх.
-- Який контракт? – запитала я настільки спокійним голосом, який мені тільки вдалося з себе витиснути.
-- Я не сказав тобі? Хтось дає тисячу марок нагороди за тебе. А точніше, за твій труп, але тільки непошкоджений.
-- Що? Коли?
-- Здається, два дні тому. Так, два. Мабуть, вилетіло мені з голови.
-- Як щось таке могло вилетіти з твоєї проклятої Керфом голови?
Він виглядав трохи ображеним.
-- Ну, вони ж не за мною ганяються, правильно? Не хвилюйся. Поживеш у мене. Це найбезпечніше місце для тебе. Гарантую.
-- Хольгрене, ти хоч уявляєш собі, що люди здатні зробити за такі гроші?
-- О, так. Майже все. Але напад на мага в його святилищі туди не входить.
-- Навіщо їм цілий труп? – поцікавилася я. Хоча вже приблизно уявляла.
-- Можу тільки припустити, що вони здатні використовувати некромантські чари, щоб витягнути інформацію. Такі чари вимагають, щоб тіло в значному ступені було неушкодженим.