-- Вони хочуть жабу.
-- Вони хочуть жабу, -- погодився він.
Я охопила голову руками. Я була змучена. Я присягнула прикінчити вбивцю Корбіна, але не уявляла собі, як я це зроблю, адже буду зайнята, намагаючись уникнути кожного задрипаного бандюгу з ножем, дрючком, каменем чи важким кулаком. Щосекунди я буду оглядатися через плече, а уві сні чекати на вбивць.
-- Треба валити з Люсерніса.
-- За такі гроші вбивці поженуться за тобою в будь-яке місто на Драконовому морі. Будь-хто, хто хоча б трохи схожий на тебе, отримає ніж в серце. Найкраще, що ти можеш зробити – це знайти й розібратися з тим, хто запропонував контракт. Або запропонувати більше.
-- Ага, звісно. Відвернися на хвильку, поки я витягну тисячу марок зі сраки. – Це був сарказм, та він підкинув мені ідею. Коштовну, але все-таки ідею.
-- Це була всього лиш пропозиція. Навіщо відразу гарячкувати?
-- Бо те, що за мою голову призначили нагороду, не покращило мені настрій, -- я глибоко вдихнула.
-- Ми все владнаємо, Амро. От побачиш. Давай, ходімо, -- він простягнув руку і допоміг мені встати.
-- Хольгрене?
-- Що?
-- Чому ти допомагаєш мені?
Його чоло насупилося.
-- А чом би і ні?
-- Бо я опинилася у возі з лайном і якщо ти допомагатимеш мені, то тобі не вдасться вийти з цього чистим.
На його обличчі з‘явилася одна з рідкісних посмішок. Рідкісних, бо вона не була зверхньою. А принаймні, не надто зверхньою.
-- Ти мені подобаєшся, Амро. Ти компетентна і маєш клепку в голові. Справжній професіонал. І було б непогано мати тебе в боржниках. Достатньо тобі причин?
-- Не зовсім.
Він засміявся.
-- О, Боги, яка ти недовірлива. Ходімо, не втрачай часу. Чим довше той пес буде без опіки, тим більшої шкоди наробить.
Він витягнув з кишені потертий шматок мотузки й вручив мені.
-- Обв‘яжи навколо зап‘ястка.
-- Що це?
-- Звичайний амулет. Він підкаже допитливим очам, що вони не бачать нічого цікавого. Не хочеться пробиватися з боями вулицями міста.
-- Чарівний?
-- А ти як думаєш?
-- На як довго його вистарчить?
-- Він буде діяти два чи три дні.
-- Наскільки він ефективний? І як взагалі це працює?
-- Залежить. На когось, хто тебе добре знає він не вплине. Вони бачитимуть тебе такою, яка ти є. Для всіх, хто не знає тебе, ти будеш просто ще одним обличчям в натовпі. Нічим не примітним. Але будь-який фізичний контакт зведе цей ефект нанівець.
-- А якщо я просто розмовлятиму з кимось?
-- Чим довше триватиме бесіда, тим менш ефективним він ставатиме. Обмін люб‘язностями не розвіє чарів. Гаряча дискусія – так.
-- І скільки ти береш за таку цяцьку?
--Якби я ними торгував, то міг би брати десь по п‘ятдесят марок. Але я не продаю свої вміння, Амро. Принаймні не напряму.
-- Чому в біса ні?
-- Ні й усе.
Я заткнулася, здатна зрозуміти натяк, коли мене це влаштовує. Однією рукою зав‘язала мотузку на зап‘ястку, зубами затягнула ґудз. І ми вирушили в дорогу.
Я зрозуміла, що амулет Хольгрена справжній, коли ми дійшли до Доньчиного моста і ніхто не звернув на мене увагу, не дивлячись на мою лису голову. Хольгрен в біса добрий маг. Я знов задумалася, чому він заробляв на життя крадіжками.
-- -- --
Не дивлячись на заявлену допитливість, Хольгрен не поспішав переплавляти жабу. Я думала він кине її в тигель і розведе вогонь. Замість цього він бурмотів про якусь підготовку, що включала в себе виставлення захисного периметра і багато чого ще. Я й гадки не мала про що він балакає і чесно кажучи, мене не надто обходили деталі.
-- Скільки часу? – запитала я його.
-- День, може два. Швидше два. Я вирішив проявити обережність.
-- Добре. Я хочу бути присутня, щоб побачити, що там всередині, хоча тільки Керф знає навіщо. Але мені потрібно залагодити кілька справ. Впевнений, що браслета вистачить ще приблизно на день?
-- Якщо в твоїй спині з‘являться якісь ножі – я поверну тобі всі гроші.
-- Ти мене заспокоїв.
-- Коли повернешся – не стукай. Тепер двері тебе знають, а я не хочу, щоб мене турбували.
-- Гаразд. Але тобі дійсно варто відпочити. Ти виглядаєш, як п‘ять кілометрів поганої дороги. Коли ти востаннє спав?
Він відмахнувся. Я хотіла запитати його про волосся Боша, але він був такий заклопотаний власними справами, що я не відважилася. Це могло почекати. Я не горіла бажанням побачитися з Бошем знову. Коли я вислизала в двері, Хольгрен підвів погляд від великої старовинної книги, яку вивчав.
-- Амро?
-- Га?
-- Будь обережною.
-- Я завжди обережна.
І закрила двері. Я вирушила погомоніти з Дарувнером.
Розділ 15
Фенгал Дарувнер був моїм посередником і баригою майже відколи я з‘явилася в Люсернісі. Я познайомилася з ним через кілька тижнів після того, як зійшла з корабля. Він дав мені перше замовлення. Завжди був чесним і надійним, звичайно якщо це не суперечило його власним інтересам. За ці роки я принесла йому купу награбованого добра. Завдяки один одному ми маємо хліб і до хліба.