Я пройшла через Нічний Базар, повз торговців усім, що тільки можна уявити, і купила перекусити у Атана. Атан – камлачерець, огрядний вуличний крамар, від нього смердить вугільною пічкою, над якою він постійно нахилений, а обличчя червоне і блискуче від жару. Він не використовує надто смердючих чи протухлих інгредієнтів. Частка хрящів мінімальна. Мене ще ніколи не нудило від його страв, хоча я ніколи до кінця не впевнена, що саме їм.
-- Що за м‘ясо сьогодні, Атане?
--Їстівне, -- буркнув він, роздмухуючи вугілля.
-- Моя мама так завжди говорила.
Його широке, грубе обличчя спохмурніло ще більше.
-- Так, порівнюй мене з бабою. Чом би й ні? Я готую, отже я не чоловік. – Він похитав головою.
Здається всі камлачерці трохи понурі, так наче вони впали з недосяжних висот і були невдоволені, що їм доводиться борсатися у багнюці разом з рештою людськості. Мабуть, це тому, що вони переможена раса воїнів.
Сіроокий Атан повинен тримати в руці широкий меч, а не шампури з м‘ясом.
-- Бути жінкою не так вже й погано, -- сказала я йому. – Але, гадаю, тут я необ‘єктивна.
-- Так. Наступного разу я одягну спідницю і напудрю личко. Забирайся звідси.
-- Добраніч, Атане.
Він відмахнувся від мене. Я плелася по вулиці Скорботної Пристані й механічно жувала, не помічаючи, що їм. Біль голови повільно минав.
Коли стара карга наштовхнулася на мене, я автоматично прикрила кишеню від руки, що мала залізти туди. Від руки, як виявилося, якої там не було. Я стала надто підозріливою.
-- Вибачте, -- сказала бабуся, одягнена в поношену, але чисту сукню, з гаптованим капелюшком на геть сивому волоссі. Ростом вона була навіть меншою від мене. Бабуся простягнула висохлу руку і поплескала мене по плечу.
-- Та нічого, -- пробурмотіла я.
-- Здається, в тебе клопоти, -- сказала вона, і я зауважила її проникливі зелені очі. Все в ній кричало “бабуся”, але очі говорили зовсім інше. Щось ближче до хижака. Я відсахнулася.
-- Все гаразд, дякую.
-- Ой, ні, я так не думаю. Я бачу темряву в отих твоїх красивих, блакитних очах. А ще я бачу, як тіні збираються в тебе за спиною. – Її рука різко смикнулася і схопила мене за зап‘ястя.
-- Краще відпусти мене, бабусю. Я не хочу влаштовувати сцену на вулиці. Але влаштую.
Вона не чула мене, взагалі не звертала на мене увагу.
Зелені очі раптово стали буремно-сірими. Кривава відьма. Я розмовляла з кривавою відьмою тут, на вулиці Скорботної Пристані. Просто фантастика.
-- Я бачу кров, і золото, -- промовила вона загробним голосом. – Чую жалібне завивання. Вогонь і Смерть переслідують тебе, а за ними до твоїх дверей наближається Восьмикратна Сука.
Я вирвалася і обірвала контакт. Моя рука аж свербіла за ножем, але це було б нерозумно. Криваві відьми неприємні вороги.
-- Заради яєць Керфа, жінко, що ти в біса плетеш?
Вона слабо посміхнулася.
-- На тебе звалиться сто лих, дівчино. Приходь до Матусі Багряної, коли тобі стане несила. Ти знайдеш мене в Ненависних Водах. – Вона хотіла поплескати мене по руці, але я відступила. Ще один загадковий погляд і бабуся зникла серед перехожих.
-- Заради кривої палки Керфа, -- пробурмотіла я. – Хіба ворожки не повинні розказувати, який ти везучий?
Але я зала, що мої слова це тільки бравада. Мені потрібно було випити. Криваві відьми. Якщо вже мати справу з чарами, то я воліла мати справу з магами. Принаймні маги не набридали тобі таємничими нісенітницями.
Я провела певний час у винному магазині “У Тамбора”, за одним з вуличних столиків, сьорбаючи оцет з глиняної чашки й прислухаючись до чуток.
Коли “У Тамбора” зачинився, у мене був паскудний настрій. В мене завжди були проблеми з очікуванням. Звичайно, я можу почекати, але мені це не подобається. Я переживала за Корбіна, а слова кривавої відьми стривожили мене більше, ніж я була готова признати чи подумати. Я й гадки не мала хто ця Восьмикратна Сука, але знала, що криваві відьми не любили жартувати. З зусиллям я відклала це для подальших роздумів. Якщо мене чекають клопоти, то вони прийдуть, переживаю я чи ні.
За годину до півночі я повернулася додому, щоб чекати на Корбіна, була я похмурою і спантеличеною. І стривоженою.
Північ прийшла і минула. Я читала; перш ніж померти мати навчила мене грамоти, а в Люсернісі були найкращі й найгірше захищені приватні бібліотеки з усіх міст, де я бувала. А з іншого боку, хто буде красти книги? Якщо ти вмієш читати, то, мабуть, достатньо багатий, щоб купляти свої. Це була одна з тих дещо пікантних романтичних історій з минулого століття. За нормальних обставин, вона б мені сподобалася, але зараз мені було не до неї. Раз за разом я перечитувала той самий абзац, але його зміст продовжував вислизати від мене. Нарешті я роздратовано відкинула книжку і почала нервово ходити по кімнаті.