Цих двоє дійсно ненавиділи один одного, і один з них приб‘є іншого, швидше раніше, ніж пізніше. Я це нутром відчувала.
-- Ти повідомив Боша, як тільки ми вийшли, -- сказала я.
-- Взагалі-то, ще до того, -- відповів Вайлуватий.
-- Тримай його голову.
Вайлуватий відкинувся в кріслі, рукавом витер рота.
-- В мене був кіт, який теж приносив мені всяку здохлятину. Ти що хочеш бути моєю домашньою твариною, Амро Тетіс?
Хольгрен вилаявся і кулаком виніс Вайлуватого з крісла. За мить Вайлуватий вже був на ногах, в руках ножі. Хольгрен пробурмотів якесь різке слово і раптово Вайлуватий Гавон виявився розп‘ятим на стіні. Його ноги не торкалися підлоги. Проте розтягнений, прибитий до стіни, цілковито безпорадний в полоні Хольгренових чарів, Вайлуватий Гавон виглядав на знудьгованого.
-- Я приніс тобі голову Боша, Гавоне. Тепер моя компаньйонка забере своїх десять ланцюжків.
Гавон відкрив рот, щоб щось сказати, але що це було, ми не почули, бо крізь вікно з шумом увірвалося маленьке, чорне страхіття.
Суцільні зуби і пазурі, воно було трохи меншим за Кістку. Від нього тхнуло гнилою кров‘ю і горілою плоттю. Воно розбило дерев‘яні планки віконниці так, наче вони були з паперу і з сичанням та вимахуючи колючим хвостом, приземлилося на столі. В нього була голова жука. Якби жуки досягали розмірів собаки.
Хольгрен кинув свого кузена і почав вимовляти інше закляття. Надто пізно. Страхіття схопило голову Боша і вискочило у вікно перш ніж з його губ злетіло два співучих слова. Соромно зізнатися, але я навіть не встигла вихопити ножі до того, як воно зникло.
-- Заради всіх мертвих богів, що це було? – запитала я.
-- Маленький демон. Виявляється Бош був демонологом, -- Хольгрен сплюнув. – Тоді ми точно ще зустрінемося з ним.
Гавон почав сміятися. Щирим, сповненим гумору сміхом. Присягаю, в куточках його очей з‘явилися сльози. Через кілька секунд йому було важко перевести дух.
-- Здається, твоє золото ще трохи побуде в мене, -- видавив він з себе нарешті, тоді знов залився сміхом.
Коли ми виходили, Гавон продовжував хихикати. Його веселощі переслідували нас на сходах і аж до дверей.
-- -- --
Коли ми з Хольгреном повернулися до його притулку, на небі вже жеврів світанок. Хольгрен був не в настрої розмовляти. Він плюхнувся на свій вкритий пилюкою диван, а Кістка перевальцем підійшов до нього і поклав важку голову йому на коліна. Хольгрен ліниво шкрябав його і дивився в нікуди.
-- Ми знаємо, що Бош працював… працює на цього еламнерця, -- сказала я. – Ясно як день, що за всім стоїть його бос. Смерть Корбіна. Контракт на моє життя. Тільки проблема в тому, що я гадаю, еламнерець мертвий.
-- В якому сенсі?
-- В прямому. Я не казала тобі, що прокралася на його віллу.
Я розповіла Хольгрену про побачений мною труп, про ніж, що стирчав у його грудях, про чари, які заливали кімнату.
Хольгрен довго дивився на мене.
-- Просто для ясності, ти знаєш, що я маг, правильно?
-- Знаю, сарказм личить тобі, як шитий на тебе костюм, але зараз я трохи змучена. Може відразу до суті?
-- Те що ти бачила – не місце злочину, ритуального чи ще якогось. Це -- утримування. Жорстокий ритуал зі степів Ардеша. Чоловік, якого ти бачила не мертвий. Він просто… на паузі.
-- На паузі? Що це в біса означає?
-- На паузі. В підвішеному стані. Знаходиться поза часом. Заморожений. Але витягни ніж йому з серця, і він оживе. Взагалі-то, ці чари доволі складні. Ніж потрібно встромити докладно між двома ударами серця.
-- От, лайно. Отже, Бош дійсно всього лиш посіпака еламнерця?
Він знизав плечима.
-- Не знаю, як ти прийшла до такого висновку. Те що він не вбив свого працедавця, не означає, що він не зрадив його.
-- Ні, послухай. Цей еламнерець наймає мага, змушує його виконати цей ритуал. Це точно не виглядало як щось, чим можна захопити когось зненацька.
-- Ні. Ритуал вимагає добровільної участі.
-- Що за людина захоче, щоб її отак вирвали з життя? Ввели в підвішений стан?
-- Не маю ані найменшої гадки.
-- А я знаю. Хтось у кого залишилося обмаль часу. Хтось, кому потрібно його економити. Хтось хворий. Або хто вмирає. Хтось, хто чекає на прокляті Керфом ліки.
Хольгрен посміхнувся.
-- А ти розумна, Амро. Може на ліки з Віку Богів?
Я встала і пішла до дверей.
-- Поки що не переплавляй жабу, Хольгрене. Потрібно довідатися трохи більше перш ніж робити щось, чого не виправити.