Коли пізно ввечері прибули Хольгрен і Клюге, у дворі Осскіла зібралася невеличка армія. Навколо тинялися мечники, алебардники й арбалетники, розмовляли на професійні теми. В кутку навіть стояла пара Вестмарчських аркебузирів і наводила лиск на свої великі бабах палиці з дулами у вигляді дзвонів. Їх взяли напоказ, бо їхня зброя, хоча й голосна, як пердіння Керфа, була зовсім не смертельною, якщо тільки не встромити голову в самісіньке дуло.
Хольгрен вийшов з карети, за ним Клюге. Хольгрен мав задоволений вигляд.
Клюге виглядав так, наче хтось насцяв йому за комір і сказав, що це дощ.
-- Як поїздка? – запитала я Хольгрена, цілковито ігноруючи Клюге.
Він тільки посміхнувся.
-- Тобі вдалося розробити чари, щоб визначити місцеперебування Боша?
-- Так, але на жаль вони не надто точні. -- Він показав мені старий, мідний компас, який вказував на захід-південний захід. В напрямку вілли. – Якби в мене було більше часу, я міг би зробити кращі, але це майже нічого б не змінило.
-- Думаю, цього достатньо. Це і так швидше страховка, ніж необхідність. Познайомся з бароном Трасеном.
-- Просто Осскіл, будь ласка, -- сказав барон, стискаючи руку Хольгрена. – Радий з Вами познайомитися, Магістре.
-- Просто Хольгрен, будь ласка, -- сказав Хольгрен посміхаючись. Оглянувши подвір‘я, він промовив. – Бачу, це буде не таємна операція? Взвод солдатів, що крокує по Джакос-Роуд важко не зауважити. Я можу спробувати зачарувати…
-- О, в цьому немає потреби. Амра придумала план, що дозволить нам підійти до воріт вілли не привертаючи зайвої уваги.
-- Справді? – запитав Хольгрен, піднімаючи брову.
-- Я не така ідіотка, якою мене виставляє жрець Лагни, -- відповіла я. – Сам побачиш.
-- Хольгрене, інспекторе Клюге, ви не проти приєднатися до нас з Амрою і капітаном Ечіні, капітаном моєї варти, в кабінеті? Час летить, а ми ще повинні зайти в певне місце у Веретенах перш ніж відвідаємо цього еламнерця. Я хочу коротко розповісти вам про план наших дій і вислухати ваші коментарі.
Вони пройшли в кабінет, і барон виклав наш план. Хольгрен зробив декілька зауважень. Клюге стояв, як стовп.
Через двадцять хвилин ми були в дорозі до Алана.
-- -- --
Вираз обличчя Алана, коли я з‘явилася на його подвір‘ї на чолі невеличкої армії, був безцінним.
– Нам поскаржилися на якість твоєї роботи, -- сказала я.
-- Га?
Я вдарила його по плечу.
-- Взагалі-то ми хочемо позичити твій оптібус.
-- Омнібус, -- поправив він автоматично, розглядаючи всіх тих людей зі смертельними штуковинами в руках, що стояли на вулиці поруч з його подвір‘ям.
-- Хай тобі буде омнібус. То позичиш?
-- Га?
Наперед вийшов Осскіл.
-- Радий познайомитися з Вами, майстре Алане. Я б хотів винайняти Ваш омнібус на вечір, якщо Ви не проти.
-- Він не зовсім мій, сер…
-- Барон Осскіл дет Трасен- Корун, до Ваших послуг.
-- Мілорде, -- сказав Алан, вдаряючи себе кулаком по чолу. – Я не можу винайняти Вам омнібус, бо він не мій.
-- Запевняю Вас, ми подбаємо про нього, і я компенсую всі збитки Вам і Вашому клієнтові, якщо з ним щось трапиться. На додаток до плати за прокат, звісно, -- Осскіл поліз в гаманець на паску і витягнув жменю золота.
-- Гаразд, -- сказав Алан і взяв гроші наче в заціпенінні. Він просто тримав їх, немов не був певний, що з ними робити. Міра вийшла з тіні, з якої спостерігала за всім цим цирком і взяла на себе гроші, чоловіка і ситуацію. Вона запитально поглянула на мене, я знизала плечима і посміхнулася.
Вона зібрала робітників Алана, наказала їм запрягти омнібус і розвернути в напрямку воріт. Осскіл звелів своєму особистому кучеру дряпатися на козли. Той був у захваті й переляканим одночасно. Наша маленька приватна армія залізла всередину.
-- Ми пошкодуємо про це? – прошепотіла до мене Міра.
-- Не бачу як, -- відповіла я чесно. – Але ще не вечір.
Вона цикнула на мене і зійшла з дороги.
За воротами Алана зібрався натовп. Клюге вийшов і сказав:
-- Розходьтеся по хатах.
Коли він промовив це, волоски в мене на потилиці заворушилися. Це була не пропозиція, чи навіть наказ; це були чари Примусу. Натовп розійшовся.
Ми вирушили в дорогу.
Розділ 22
Половина людей вийшла з омнібуса на тій самій поляні, де я заховала Крама під час свого першого візиту на віллу. Вони проберуться через ліс так тихо, як тільки зможуть і коли почують сигнал, нападуть на дім по сусідству з Гейрусовим, де розташувалося багато вартових. Сигналом був постріл з аркебузи, бажано в чиєсь обличчя. Вони тихо і швидко зникли з поля зору, швидше ніж рухався омнібус.
Вони повинні бути на позиції, поки ми доїдемо до воріт Гейруса. Якщо щось піде не так, в них теж був сигнальник – другий аркебузир.