Выбрать главу

Через три години після півночі сумніви, які потрохи зростали, перетворилися в атавістичну певність, що Корбіна спіткало лихо. Та все, що я могла зробити -- це перечекати ніч.

Розділ 3

Півні заспівали, коли небо було ще чорним. Я вийшла з дому. Що б там не трапилося, все вже давно закінчилося і я не могла нічого з цим вдіяти, проте просто сидіти я теж не могла. Жах повільно скручував мені кишки. В мене було тільки два варіанти, куди піти. Я вирішила почати з дому Корбіна, а якщо його там не буде, перевірити в коханки.

До його халупи поблизу Шовкової вулиці була далека дорога, переважно по безлюдних вулицях. О цій порі працювало мало найманих екіпажів, а ще менше погодилися б відвезти мене туди, куди я прямувала. Помічник пекаря шкандибав надто пізно на роботу, не помічаючи, як білий фартух тягнеться по брудній бруківці; не треба бути ясновидцем, щоб знати -- в найближчому майбутньому його чекають побої. Ліхтарник на низьких ходулях тушив біло-жовте полум‘я своєю телескопічною палицею. Випадковий віз скрипів і гуркотів вкритими бруківкою вулицями в напрямку ринку біля Воріт Зрадника. Але переважно навколо були порожні темні вікна і зачинені двері, аж поки я не повернула на Шовкову вулицю.

На Шовковій вулиці хлопці й дівчата, чоловіки й жінки Люсерніса займаються найдревнішою професією. О цій порі у вітринах було значно менше товару, а той, що залишився виглядав не надто привабливо, щораз більше втрачаючи привабливість, в міру того, як у небо просочувався сірий світанок. Ті, хто продовжував працювати ще не виконали норму, не здобули суму, достатню, щоб уникнути побоїв, або виселення, або ознак абстинентного синдрому від тієї чи іншої субстанції. Вони були готові змиритися навіть з жорстоким поводженням. Один нечепура в замизганій сатиновій бальній сукні, заросле щетиною підборіддя якого виглядало з-під розмазаної пудри, почав поносити мою чоловічу гідність, коли я знехтувала його пропозицією. За інших обставин це було б смішно на кількох рівнях.

Коли я була молодшою, мені вдалося уникнути їхньої долі, завдяки розумній пораді когось, хто сам не скористався моїм становищем , і завдяки своїй впертості. Але мені було неприємно бачити, як я могла закінчити. Завжди неприємно. Я ще більше нахмурила вигляд і нехтуючи різноманітні зачіпки, плелася повз них з руками в кишенях.

Як завжди, коли мляві приставання не справили враження, вони перейшли на дошкульні вигуки і свист. Тільки щоб добитися реакції. Вони затихнули позаду, коли я звернула з Шовкової вулиці в безіменний вузенький провулок, де знаходилася халупа Корбіна. Вздовж всієї вулички розташувалися вузькі, дво- і триповерхові, дерев’яні будинки. Деякі просили пензля, більшість аж просилися, щоб їх знесли. Майже всі вони були збудовані надто близько до себе. Декілька будинків знаходилися так близько один від одного, що між ними було не протиснутися навіть боком. Вистачило б невеличкого вогню і сильного вітру, щоб все пішло з димом.

Наближаючись до хати Корбіна, я почула завивання, і хриплий старечий голос, що гнівно верещав.

-- Заткнися! Стули пельку, шавко! Заткнися! Бодай тебе Горм взяв!

Звук, як щось крихке жбурнули в щось менш крихке. Розпачливе завивання не вщухало. Я чула, як вовки виють один до одного серед вкритих снігом пагорбів, сумно і самотньо. Це завивання було зовсім не таке. Це було справжнє горе виражене вголос, інші собаки в районі почали підхоплювати його, й інші голоси, захриплі та сварливі через перебитий сон, криками почали виявляти невдоволення на кількох різних мовах. Грюкнули двері. Я перейшла на повільний біг. Для таких людей, як я, випадковий збіг обставин не існує. Постійна готовність до найгіршого допомагає уникнути, щоб тебе лупнули зненацька, а в моєму світі завжди знайдуться кулаки готові віддухопелити когось необачного.

Спочатку я побачила старого. Того, що згадував намарно ім‘я Горма. Хоча інакше його й не згадаєш, як не крути, а Горм мертвий. Від старого було видно тільки сіру пляму засмальцьованої нічної сорочки й худорляві, волосаті ноги з вузлуватими колінами. Він розмахував чимось, як на кийок – надто довгим, як на дрючок – недостатньо товстим. . Старий стояв спиною до мене; тож я не бачила кого він там лупцював. Тоді я підійшла і побачила, що це Кістка. Старий пердун раз за разом опускав свою палицю на лопатоподібну голову пса. Пес продовжував завивати, проте відмовлявся відступити. Позад Кістки лежало щось мокре і безформне.