Маленька армія Осскіла, та її частина, що була зі мною, а не застряла в кімнаті жахів з Хольгреном, почала вмирати.
В кімнаті зі мною було вісім найманців. Через три удари серця всі вони падали на підлогу з перерізаними горлянками, криваві відбитки рук на їхніх здивованих обличчях. І тоді прийшла моя черга.
Він просто з‘явився перед мною з ножем у руці. Кінчик ножа делікатно натискав на шкіру над моєю сонною артерією.
-- Тебе торкнулась Абанон, -- сказав він.
-- Як скажеш. Ніж в тебе в руках.
-- Ні. Ти маєш Її Клинок. Або мала. Я чую його запах на тобі. Віддай мені Клинок. Або я вб‘ю тебе.
Він понюхав ще раз, здригнувся. Його губи скривилися.
-- Я чую запах архата.
-- Я й гадки не маю про що ти балакаєш. Але справді хочу зрозуміти.
-- Віриш, що я вб‘ю тебе?
-- Охоче вірю. Та все одно не маю Клинка Абанон.
Його очі втупилися в мої.
-- Ти не брешеш. Отже, ти помиляєшся.
Раптом він знов сильно здригнувся. Його обличчя побіліло.
-- Я ще знайду тебе. І коли це трапиться, краще щоб ти знайшла Клинок. Або будеш дуже нещасною той короткий проміжок часу до того, як помреш.
І тоді він зник. Віконниці легенько захиталися від вітру викликаного його проходом.
-- Протухлі яйця Керфа, -- вилаялася я і оглянула кімнату.
Бош теж зник. Всі найманці, що прийшли зі мною були мертві, і криваві відбитки рук на їхніх обличчях були фірмовим знаком найстрашнішого, найбільш смертоносного вбивці в світі. Червоної Руки.
Еламнерець Гейрус був Червоною Рукою і хотів, щоб я віддала йому щось, чого в мене не було, або він вб‘є мене.
Розділ 23
-- Еламнерець прокинувся і він вбивця Червона Рука, -- сказала я Хольгрену, коли через кілька секунд він зайшов у двері. Здається я говорила трохи безладно.
-- Так, нам вдалося справитися з демоном, дуже дякую, що запита… -- Він побачив тіла розкидані по підлозі. – Що тут трапилося?
-- Я ж кажу, Гейрус – Червона Рука. Бош витягнув ніж йому з грудей і розбудив його. Він всіх повбивав. Хоче, щоб я віддала йому Клинок Абанон, або вб‘є мене теж.
Я спостерігала, як він якусь мить обдумує мої слова, тоді вирішує яке запитання поставити першим.
-- Де Гейрус зараз?
-- Зник. Але сказав, що ще знайде мене.
-- Ми справимося з ним. Справимося, Амро. Де Бош?
-- Не знаю. Він зник коли Червона Рука влаштував різанину. Бош тепер, гм, не такий.
-- Знаю, я мигцем зауважив. Принаймні тепер йому буде важче сховатися. Навряд чи йому вдасться найняти кімнату чи взагалі зробити щось там, де його можуть побачити люди.
Поки я розмовляла з Хольгреном, Осскіл поставив одного з вцілілих найманців біля вікна, а іншого біля дверей. Клюге оглядав трупи і коло в якому спочивав Гейрус – Червона Рука. Мабуть, професійна цікавість.
-- Передусім, -- сказав Осскіл. – Потрібно щось зробити з цим будинком жахів.
-- Згоден, -- промовив Хольгрен.
-- Чудова ідея, -- втрутилася я. – А так, між іншим, як ви збираєтеся закрити ворота в пекло?
-- Вогнем, звісно, -- відповів Клюге.
-- Вогонь вогнем. Але тоді вам доведеться запечатати їх, щоб якийсь інший шалений ідіот не відкрив їх заново.
-- І як ви це зробите? – запитала я його.
Він знизав плечима.
-- Чарами і здоровенною купою великих і важких каменюк.
-- Колись іншим разом, -- сказав Осскіл. – Спочатку давайте заберемо наших мертвих з цього клятого місця, тоді спалимо його дотла.
-- -- --
Клюге і ще один найманець пильнували, щоб ніхто не підкрався до нас, поки ми витягували тіла решти через вікно. Це був найкоротший шлях, і до того ж ніхто не хотів зайвий раз ризикувати в коридорах вілли. В принципі, я була не проти; мені не хотілося думати, що ці мертві хлопці будуть спочивати в згарищі будинку. Може я й не знала їх, та хай там як, негоже було залишати їх тут. Але я не палала бажанням особисто тягати трупи.
Я не надто вразлива. Я переймалася не тим, що доводиться торкатися їхніх трупів. Мене турбував вигляд кривавих відбитків рук на їхніх обличчях, і знання, що я можу бути наступною. Якщо Червона Рука хоче моєї смерті, то мені гаплик. Навіть якщо тільки частина розповідей про нього правда, то він існував протягом багатьох поколінь, приносячи смерть королям і королевам, священникам і генералам, торговцям і навіть божкам. Червона Рука був буквально тим матеріалом з якого утворюються легенди… й кошмари.
Коли ми перетягнули всі трупи, залишені Червоною Рукою, я повернулася до Осскіла.
-- Мені неприємно це казати, але там є ще двоє. Аркебузир вбитий демоном крабом і алебардник, якого прикінчив Бош.