-- Знову ж таки, в нас тільки твоє слово.
-- Сім років я стеріг Клинок Абанон. Я дорого заплатив за це. Я покажу вам.
І він показав.
Раптово він перестав бути молодим хлопчиськом. Раптово він перетворився в кошмар, вкритий лускою і виразками, з видовженою, заслиненою щелепою, очима кольору сечі, пальцями з пазурами… Мене охопила така знайома ненависть і я хотіла вбити, вбити його, порвати на шматки, кинути на підлогу і топтати поки від нього не залишиться тільки пляма. В одну мить я вихопила ножа і метнула в Архата, за першим відразу з‘явився другий, щоб випотрошити його, але він зник.
-- Бачиш? – сказав він з позад мене, знов тільки хлопчисько. Я різко повернулася і побачила, що Хольгрен тримав на підборідді хлопця ніж зі світла, що шкварчав і сяяв. З його обличчя повільно зникав звіриний вищир. Кістка, мовчазний, як смерть, вчепився білими зубами хлопцю в литку, крапала кров.
-- Клинок, що ненависть шепоче, -- пробурмотів хлопчисько, коли Хольгрен, з побілілим обличчям, відпустив його і відтягнув дразливого і тремтливого Кістку. – Гадаєш, тобі вдасться встояти перед його улещуваннями? Я не встояв. Якщо ти випустиш його, в тебе буде тільки два варіанти. Піддатися їм, на погибель світу, або… закрити їх в собі.
Він нагнувся і провів рукою по скривавленій нозі. На моїх очах колоті рани, залишені зубами Кістки, перетворилися в зморщені шрами, а кров висохла і осипалася на пошарпаний килим Хольгрена.
-- Не заперечуєш, якщо я присяду? – запитав він.
-- Не мій дім, але не соромся. – Я тремтіла, відходячи від тієї сліпої люті. Я теж сіла. Повернувся Хольгрен і сперся на одвірок, розглядаючи Архата гострим, задумливим поглядом.
-- Ти вже двічі нападав на мене, -- сказала я Архату. – Спочатку намагався прокрастися в мій дім, потім напав з засідки, коли я намагалася прокрастися на віллу Гейруса. Чому?
-- Перший раз я просто хотів забрати жабу поки ти спала. Але ти прокинулася. Я не нападав на тебе.
-- Але за другим разом таки напав.
-- Щоб не пустити тебе на віллу. Якби ти зайшла, тобі був би гаплик. Я не збирався кривдити тебе. Але я не повністю контролюю форму, якою прокляла мене Абанон.
-- Тоді чому ти взагалі її використовуєш?
-- Вона сильна. І не відчуває болю.
-- Чому ти просто не з‘явився в моїй кімнаті й не забрав жабу?
Він посміхнувся.
-- Не міг, інакше я б так і зробив. Фізичні місця, де такі салонні фокуси можливі, трапляються рідко і хаотично. Щоб ти зрозуміла більше, мені довелося б навчити тебе принаймні основ Філософії…
-- Гм, ні дякую. В мене зараз обмаль часу. – І мене це не цікавить.
Хольгрен відкашлявся.
-- Я погоджуюся, що видобути Клинок було б необачним, -- сказав він. – Та його все одно доведеться віддати Гейрусу. По-іншому ніяк.
-- Я благаю вас не робити цього.
-- Пробач. Як Амра вже казала, в нас немає вибору.
-- Що ж, тоді мені доведеться відібрати його в нього.
-- А, -- сказала я. – Він попередив мене, що якщо побачить тебе, то зробить з твоїм тілом неприємні речі.
-- Будь, що буде.
-- Не хочеш сказати мені, чому він тебе ненавидить?
-- Він ненавидить всіх Архатів.
-- А все-таки, чому?
-- Він заснував Орден Філософів. Після Катаклізму він залишив Орден і присягнув вічну ворожнечу.
-- Здається, в тебе є цікава історія.
-- О, так. Але в тебе немає часу, щоб її послухати.
Він встав і вийшов у двері, ми з Хольгреном переглянулися.
Він ледь помітно знизав плечима.
Ще хтось постукав у двері Хольгрена.
-- Я явно став надто популярним, -- сказав він насупившись.
Перед дверима стояв Казанок, хлопчик на побігеньках Дарувнера. До його круглого обличчя завжди приклеєна шалапутна посмішка, але сьогодні він був серйозним.
-- Міс Амро, Дарувнер хоче Вас бачити. Каже, що це пильне. Ви повинні поїхати зі мною на екіпажі, -- товстим пальцем він вказав через плече на карету, що очікувала неподалік. – Магістр Хольгрен теж повинен поїхати, якщо забажає.
-- В чому справа, Казанку?
Він похитав головою.
-- Не знаю. Має якесь відношення до Локвуда. Його слуга, Боллунд, з‘явився біля дверей Фенгала, трискаючи кров‘ю, як фонтан і питаючи за Вами.
Розділ 27
По дорозі до Дарувнера в кареті балачок майже не було.
Хольгрен взяв з собою жабу, бо більше не вірив у надійність свого притулку, але залишив Кістку.
Я пристала до Казанка, щоб він розповів мені все, що знав.
-- Боллунд зайшов похитуючись в забігайлівку під час вечері, з нього потоком лилася кров. Виглядало так, наче його штрикнули списом в кишки. Правду кажучи, виглядало так, наче він тримав їх в руках. – Казанок здригнувся. – Ми затягнули його в задню кімнату, а він лепетав щось про величезного металевого павука і питав за Вами. Фенгал відправив мене за ескулапом, що живе далі по вулиці, а коли я повернувся з ним, Боллунд лежав без свідомості й Фенгал наказав мені привезти Вас двох.