-- Отже, Бош повернувся, -- сказала я до Хольгрена і він кивнув.
-- Хто такий Бош? – запитав Казанок.
-- Величезний металевий павук, -- відповіла я і в нього округлилися очі.
-- Я гадав, що це він марить.
-- На жаль, ні, -- сказав Хольгрен.
Після цього в Казанка пропало бажання розмовляти, а я не надто хотіла розводитися про те, що відбувалося, в його присутності, тому решта подорожі пройшла в мовчанці. Коли ми приїхали до Фенгала, Казанок заплатив кучеру і відімкнув двері в забігайлівку. Якщо в мене й були якісь сумніви, що справа серйозна, то тепер вони зникли. Фенгал ніколи не закривав двері на замок, за винятком приватних вечірок, які він майже ніколи не проводив.
Казанок провів нас повз порожні столики до комори за кухнею.
Боллунд лежав на імпровізованому ліжку, вкритий старою кінською попоною. Він був непритомним. Він був весь побілілий, губи бліді. Дарувнер сидів на кріслі поряд з ним. Коли він побачив нас, то вивів назад у їдальню.
-- Отже, Бош напав на Боллунда? – запитала я його.
-- Поза всякими сумнівами. Удар проколов йому спину і вийшов через живіт.
-- Якого біса?
Він знизав плечима.
-- Бо він підла гадина?
-- Ні, чому він напав на Боллунда?
-- Він знав, що Локвуд посередник Корбіна і припустив, що Локвуд, а отже й Боллунд, знає як з тобою зв‘язатися.
-- Зі мною?
-- Звісно. Він хоче жабу. Боллунд сказав, що він тримає Локвуда у крамниці в заручниках. Відправив Боллунда передати тобі, щоб ти принесла жабу. Сама. Якщо не принесеш, він клянеться, що почне вбивати всіх, кого ти знаєш, починаючи з Локвуда.
-- Але Локвуд мені навіть не подобається.
-- Це не смішно, Амро, -- докорив мені Фенгал.
-- Я просто хочу сказати, що він не тримає в заручниках мого коханця чи члена сім‘ї.
-- А ти маєш коханця чи члена сім‘ї? – запитав Хольгрен.
-- Ні, але…
-- З усіх людей, яких він міг пов‘язати з тобою, Локвуд був найлегшою мішенню. Бош не справився зі мною до того, як перейшов у свій теперішній стан, барон Трасен під достатнім захистом, а інспектор Клюге справжній експерт в мистецтві залишатися в живих. В кожному разі, він докладно знав, де знайти Локвуда, адже він мав з ним справу, коли робив оригінальне замовлення. Локвуд був яблучком, що низько висіло.
-- Ти повинна врятувати його, Амро, -- сказав Дарувнер.
-- Хіба не ти казав мені не лізти в герої?
-- Але я не казав тобі бути безсердечною. Тепер Бош твоя купа, і тобі її прибирати.
-- Я не кажу, що не хочу розібратися з Бошем. Я повинна звести з ним порахунки. Я тільки кажу, що не зроблю цього заради Локвуда. Яйця Керфа.
-- Тепер, коли ми це з‘ясували, -- сказав Хольгрен, -- може підемо? Подобається він тобі чи ні, чим довше Локвуд знаходиться під опікою Боша, тим менше в нього шансів вижити.
-- Ти йдеш зі мною?
-- Звісно. В мене з Бошем теж є незакінчена справа.
-- -- --
Казанок свистом підкликав нам екіпаж. Мене здивувало, як швидко він його знайшов, зваживши на пізню пору. Поїздка до Драконових воріт була короткою, але коли ми туди доїхали, Хольгрен вже придумав план.
-- Не заходь в магазин, -- сказав він, передаючи мені жабу. – Просто поклич його і покажи статуетку, якщо мусиш. Як тільки я його побачу, то присягаю, він вже не буде в стані завдати нам клопоту.
-- Звучить доволі просто, -- відповіла я. Але в душі сумнівалася, що буде так легко. Бош був божевільним, але він був хитрим. Я не могла уявити собі, що він стане легкою мішенню для Хольгрена. Я хотіла сказати це вголос, але Хольгрен продемонстрував разючу здатність перетворювати все живе в трупів. Тому я тримала рот на замку з надією, що він має рацію.
Ми зсіли в кінці порожньої, освітленої ліхтарями вулиці. Магазин Локвуда знаходився посеред торгового району, в елітній частині, а ніхто не купляє такі дорогі дрібнички як в нього посеред ночі. Хольгрен поклав руку мені на плече, тоді перейшов вулицю. Ми пройшли решту шляху до магазина Локвуда під невисоку гірку.
Вітрини з дорогого скла були темні. Двері зачинені. Я оглянулася через вулицю. Хольгрена не було ніде видно, але я не переживала, що він накивав п‘ятами. Не дуже переживала.
Я взялася за ручку і спробувала її. Не замкнено. Я відчинила двері.