-- Ти питав мене, що я ненавиджу. Я скажу тобі. Я ненавиджу тебе, ти нічого не варта…
Почувся легенький тріск і легенький подих. В моїй руці залишилися тільки пісок і попіл, і маленькі шматочки обгорілої кістки.
Я витерла залишки об стегно, але на шкірі долоні залишилася сіра пляма. Вона в мене до сього дня.
Через деякий час я встала і пішла по сходах вниз. В мене залишалася ще одна справа.
Розповісти Осскілу хто вбив його брата.
Розділ 34
Халат був прекрасний. Ні, слово прекрасний не передає всієї красоти. Халат був розкішний. Зроблений з найтоншого шовку, він лежав немов ставок, кожна хвилька виблискувала малиновим кольором. Мабуть, він коштував стільки, скільки я заробляла в середньому за рік. Мабуть, це був найдорожчий халат для купання, який коли-небудь існував. Я потягнулася, щоб доторкнутися до нього, але Осскіл закрив кришку різьбленої лакованої скриньки.
-- Краще не треба, -- сказав він. – Тільки внутрішню сторону було… оброблено. Але навіщо ризикувати.
Було дивно приймати його тут, в своїй кімнаті. Я могла посадити його тільки на стару морську скриню. Та здавалося його це не бентежило.
Я поглянула йому в очі, побачила, що там мерехтить якась глибока пристрасть. Щось гарячіше ніж лють. Щось холодніше ніж помста. А тоді він моргнув, знизав плечима і справжні емоції відступили перед манерами аристократа.
-- Весь цей час ми думали, що справа у якомусь там артефакті Богині, -- бурмотів він. – А насправді мого брата вбили через найпримітивніше людське почуття. Ревнощі.
Я похитала головою.
-- Гадаю, все не так просто. Естра Хейг все своє життя була неймовірною красунею, а тепер з віком краса вислизає від неї. Коли Корбін кинув її заради молодшої, красивішої дівчини, це вразило її до глибини душі, порушило її самосвідомість. – Я неуважно потерла руку, здається назавжди позначену Клинком, чи його залишками. Ледь помітне знебарвлення шкіри, практично непомітне в порівнянні до всіх інших моїх шрамів, і сверблячка, яка ніяк не минала. Я навчуся жити з нею. Я навчилася жити зі значно гіршим.
-- Хай там що, так насправді це не були ревнощі. Це була розпачлива відмова здатися, -- сказала я.
Після короткої мовчанки він сказав:
-- Гадаю, так насправді це не має значення. Зрада – це зрада, а зрадники завжди знаходять переконливі причини, щоб виправдати свої дії. – Його важкий погляд, неморгаючий і знов гарячий, застиг на скриньці.
-- Скільки часу це займе? – запитала я.
Він знизав плечима.
-- Важко сказати. Якщо вона перед тим старанно витреться рушником, то приблизно п‘ятдесят ударів серця перш ніж вона щось зауважить. Якщо на мокре тіло, то значно швидше. Так чи сяк, вмирати вона буде довго. В неї будуть страшенні спазми. Були випадки, що люди, отруєні таким чином, ламали собі хребет, настільки скажено корчаться м‘язи. – В його очах може й були якісь почуття, але в голосі не чулося нічого.
Я здригнулася.
-- Жахлива смерть.
-- Зрадники повинні вмирати від отрути.
-- Чому?
-- Бо зрадники отруюють довіру.
-- Ні. Чому Ви взагалі мені це розповідаєте?
Він довго мовчав. Мені вже здалося, що він не відповість. Тоді:
-- Я любив брата. Батько відправив мене здійснити правосуддя, бо так заведено. Але він зневажав Корбіна. Я ніколи не буду впевнений чому, але гадаю тому, що Корбін так сильно нагадував Маму. Якби тільки він не був таким схожим на неї…
Він поглянув на мене.
-- Тому, що з усіх, хто шукав вбивцю мого брата, тільки ти робила це не тому, що тобі наказали або заплатили за це. Тому, що ти присоромила мене тоді у в‘язниці.
-- Тільки ти та я знаємо, що після його смерті світ став трохи похмурішим. Тільки ти та я і цей клятий пес.
Був ще хтось, хто, мабуть, знав, але я не нагадала йому про коханку Корбіна. Краще дати їй спокій, подумала я.
Осскіл потягнувся і подряпав Кістку за вухом. Хольгрен привів його сюди попереднього дня, сказавши, що їде кудись на пару днів, і що охорона собаки мені потрібна більше, ніж йому. Як тільки Осскіл побачив Кістку і почув, що це пес Корбіна, то відразу попросив віддати його йому. Я не змогла сказати “ні.”
-- Ти була на початку цього всього, -- сказав він, вирвавши мене з задуми. – Цілком доречно, щоб ти знала, як воно закінчиться.
-- До речі про пса, -- сказала я, змінюючи тему. – Ви впевнені, що хочете обтяжувати себе таким бридким собацюрою?
Було важко признати, але мені бракуватиме Кістки, зі слиною і всією рештою.