-- Собацюрою? Цей пес -- чистокровний королівський хорт. В нього найкращий родовід, який я тільки зустрічав. Немає нічого дивного, що такий пес, як Кістка, вартує більше, ніж бойовий кінь. Мені ніколи не зрозуміти, як він опинився на вулицях Люсерніса.
-- Ви жартуєте.
-- Моя сім‘я розводить найкращих собак у Люсернісі. Я ніколи не жартую про собак.
На це мені було нічого сказати. Певний час ми сиділи мовчки: злодійка, барон і королівський пес. Тоді він встав, з прекрасною, жахливою смертю під пахвою.
-- Дякую за вино. Будеш в Коруні й не матимеш феєричних проблем з законом, то для мене буде честю, якщо ти зайдеш до мене. – Привид посмішки з‘явився на його повних губах.
-- Якщо не будете обережніші, то Вам увійде в звичку підбирати бездомних. Але гаразд. Якщо буду в Коруні не по роботі, то зайду. – Мені щось спало на думку.
-- Коли Ви його відправите? – Я вказала на скриньку в нього під пахвою.
- Сьогодні ввечері я особисто відвідаю Мадам Хейг. Ми обміняємося люб’язностями. Я дипломатично натякну, що їй не варто намагатися будь-яким чином використати свої відносини з Корбіном, щоб отримати щось від Трасенів. Дам їй цей подарунок в знак поваги. Можу побитися об заклад, вона сприйме це як належне. І вона матиме рацію.
-- А що з бандитами, яких вона найняла, щоб вбити Корбіна? Їх Ви теж вистежите?
Він похитав головою.
-- Не бачу в цьому сенсу, -- сказав. Мовчки, я погодилася.
Тоді він пішов, підганяючи перед себе Кістку, заліз в позолочену карету, що чекала в мене під дверима, байдужий до натовпу обірванців, що зібрався повитріщатися на таке видовище в такій околиці.
Я зустріла його ще тільки раз, через багато років і далеко від Коруна. Але це вже, як говориться, інша історія на інший раз.
-- -- --
Через кілька днів я опинилася в Ненависних Водах, одному з багатьох бідних районів у Люсернісі. Світанок був сірим, з навислими важкими хмарами, з яких відмовлявся йти дощ. Після всіх отих страждань, яких моє тіло зазнало за минулих кілька днів, я спала мало і погано, тож опинилася за заняттям, яке завжди роблю, коли мені зле; я безцільно блукала, намагаючись втекти від думок. Або принаймні тримати їх на віддалі.
Я мала намір вбити вбивцю Корбіна. І хоча я не порішила її власним ножем, справу було зроблено. Естра Хейг була мертвою, знала вона про це чи ще ні. По дорозі загинула купа інших людей. Деякі заслуговували смерті. Принаймні один прагнув її. Але я не могла позбутися думки, що за великим рахунком було б значно краще, якби я просто залишила все як було.
Адже це не повернуло Корбіну життя.
Я блукала всю ніч аж до світанку, коли розглянулася і побачила навколо себе убогі халупки й величезні дерева Ненависних Вод. Раптове відчуття, що за мною хтось спостерігає, вирвало мене з задуми.
Вона стояла на порозі. Вона, як і її будинок, була свіжою, чистою і прямою, хоча вся околиця була напівзруйнованою, заляпаною болотом і від неї віяло тихим розпачем.
Кривава відьма.
-- Бачу, ти знайшла шлях до моїх дверей, -- промовила вона.
-- Просто проходила поруч.
-- Та годі тобі. Я знала, що ти прийдеш. Бачила це. Заходь, поп‘єш чайку.
-- Не ображайся, але я не хочу.
Вона посміхнулася.
-- Всі ми робимо те, чого не хочемо. Це частина нашого життя. Нам потрібно обговорити справи, про які краще не розмовляти на вулиці.
Мені дуже не хотілося ображати криваву відьму. Проте я все ще вагалася.
-- Ходи, я тебе ще й погодую. Ти виглядаєш на таку, що любить коржики.
В животі в мене забурчало. Я зайшла в дім.
Всередині було вбого і майже безжально чисто. Не знаю, чого я очікувала. Може банок з очима тритонів і кажанів на кроквах. Натомість він нагадав мені материнський дім, багато років назад. Я майже чула, як вона бурмоче “бідний не означає брудний”, як вона це робила, коли щось шкребла.
На маленькому столику, накритому на двох, був чай з медом і свіжоспечені коржики з родзинками. Я не любителька родзинок, а от коржики пахнули чудово.
-- Ти Бачила, що я прийду? Чи кожен день накриваєш такий сніданок?
-- Я знаю, чому ти не любиш мене, Амро Тетіс, -- відповіла вона. Чи не відповіла.
-- Як я можу не любити тебе? Я навіть не знаю тебе.
-- Але ти знаєш, хто я така. І що можу зробити. Ти ненавидиш саму ідею про долю, то як ти можеш комфортабельно почуватися в присутності когось, хто Бачить її?
Я сьорбнула чаю, розмірковуючи про те, що вона сказала. В певному сенсі, це була правда.
-- Я не сумніваюся, що в тебе є дар Бачення. Але я розрізняю між здатністю бачити майбутнє, хоча й туманно, і знанням того, що доля приготувала для когось конкретного. Якщо доля взагалі існує.