-- О, вона існує, проте я не марнуватиму час намагаючись переконати тебе в цьому. Але ти маєш рацію, вважаючи, що бачити майбутнє це не те саме, що знати, що підготувала для тебе доля.
-- Не думала, що ти погодишся.
Вона знизала худими плечима.
-- Бачити майбутнє – це бачити найімовірніший маршрут подорожі. Знати долю, дорогенька, це знати пункт призначення. Я Бачила твоє майбутнє, дорогенька, і мушу з прикрістю сказати, що в основному воно темне і криваве.
-- Було. Все закінчилося. Клинка Абанон більше не існує, а Червона Рука мертвий. Я покінчила з твоєю Восьмикратною Сукою.
Вона посміхнулася, і хоча в її посмішці була крихта співчуття, мені здалося, що значно більше в ній було чогось, що я б назвала презирством. З іншого боку я завжди очікую від людей найгіршого, якщо не маю причин не робити цього.
-- Я Бачила твоє майбутнє і трохи твою долю. Хоча тобі здається, що ти покінчила з Восьмикратною Сукою, вона ще далеко не покінчила з тобою. Ти матимеш справу з богами й богинями, напівбогами й демонами, і з Силами Землі й Етеру перш ніж видихнеш свій останній…
Я зірвалася на ноги, відкинувши назад крісло.
-- Чому в біса ти розповідаєш мені такі речі?
-- Бо це правда.
-- То й що з того? Яка мені з цього користь?
-- Бо тобі потрібно підготуватися.
-- І як в біса я повинна це зробити.
Вона опустила очі на свій коржик.
-- Не знаю. Це доведеться відкрити тобі самій.
В мені спалахнула гаряча лють.
-- Ось тому, саме тому, я не хочу мати нічого спільного з Провидцями. Бо не дивлячись на всі ваші знаки й прикмети, якими правдивими вони б не були, від вас не дочекаєшся краплини корисної інформації, і ви ніколи-преніколи не пропонуєте хоча б крихітної надії. Доля – це рабовласник, криваво відьмо, а я відкидаю її ланцюги.
Коли я виходила в двері, вона промовила тихим голосом.
-- Саме тому доля обрала тебе, Амро Тетіс.
-- -- --
Хольгрен знайшов мене коли сонце вже сідало. Я сиділа на хвилеломі на північ від гавані, спостерігаючи за щораз темнішим морем, чесно кажучи, не думаючи ні про що.
-- Захід сонця в протилежному напрямку, -- сказав він, бочком підсунувшись до мене і спершись на грубий камінь.
Я буркнула:
-- За своє життя я вже надивилася на захід сонця. Як ти мене знайшов?
-- Шляхи магів несповідимі, -- сказав Хольгрен, легко посміхаючись. Він підняв два стиснених пальці. Я не відразу побачила між ними волосинку.
-- Ти залишила це під час свого першого візиту в моє пристанище.
Я пильно поглянула на нього.
-- Мені якось трохи моторошно.
Він знизав плечима і відпустив волосок, який плавно опустився в неспокійне море під нами.
-- До речі про волосся, твоє відросло доволі непогано.
На це мені було нічого сказати, тож я промовчала. Тиша затягнулася, але вона не була ніяковою.
-- В мене погані новини, -- промовив він нарешті. – Гавон зник.
-- Тобто як це зник?
-- Зник, щезнув, пропав.
-- З моїми грішми. Звісно.
-- Боюся, що так. Але Дарувнер сказав, що хоче побачитися з нами, як тільки ми оклигаємо. В нього є замовлення, яке, на його думку, ідеально підходить для нас.
-- Ти що, теж банкрут?
-- Та ні. Проте я сказав, що відкритий для пропозицій, якщо ти братимеш участь.
-- Що? Чому?
Він посміхнувся і підняв брову.
-- Я вже казав. Ти компетентна і маєш клепку в голові. І ти встряєш у найцікавіші пригоди. – Він протягнув руку. – Спільники?
Я поглянула на нього. І вперше зрозуміла, що цілковито довіряю йому, не дивлячись на те, що він маг. Зрозуміла, наперекір собі, що за останніх кілька днів я звикла покладатися на нього. Зрозуміла, з чимось схожим на шок, що мені добре з такою опорою.
Тому я взяла його руку і потиснула.
Епілог
Закінчувалася Епоха. В масштабах всесвіту, це була не така вже й дивовижна подія. Так чи інакше Епоха Богів занепадала більше, ніж тисячоліття. Якщо не відбудеться якесь несподіване втручання, магія невдовзі вичерпається. Невдовзі боги й демони, ті, хто вижив після Війн і Катаклізму, перенесуть свої давні сварки на якийсь новий рівень існування.
А що прийде йому на зміну? Може Епоха Гуманізму, Винаходів, Вміння. А може щось цілком інше.
В Нижніх Сферах і у Верхніх, наближалися зміни, і вартові, які стояли на сторожі тисячі й тисячі років залишали свої пости, притягнуті нездоланним покликом відтворення, відродження, перестановками на шаховій дошці всесвіту.
Невдовзі не залишиться нікого, хто пильнуватиме за поверненням Восьмикратної Богині. Невдовзі не залишиться нікого, хто знатиме за чим пильнувати, або навіщо. З‘являться знаки і прикмети, та ніхто їх не зрозуміє.