— Нічого не розумію, — сказав віце-прем’єр. — У нього ж аварійний передавач вмонтований у…
— Може, щось і вмонтовано було, — сказав полковник Ґіґон, — а тільки били його так… На совість били, руки, ноги — як холодець. На знеболюючому його тримаю, та яке в нас знеболююче… Сука ти штатська! — заволав він раптом, імітуючи солдатську істерику. — Друг у тебе подихає, а ти в кабінетику! Чи, може, у вас чорних за людей не вважають, як у нас синьодупих? Так і скажи, я піду й дострелю його, я вже дивитися не можу, як він там, на соломі смердючій…
— Заспокойтеся, — крижаним голосом сказав Андрій Яшмаа. — Зараз поїдемо.
Він підійшов до стіни, зсунув убік картину, що зображує маршала Наґон-Ґіґа у момент розподілу трофеїв між особовим складом. За картиною виявився сейф. Яшмаа-молодший дістав із сейфа великий чорний саквояж, потім пістолет нетутешньої роботи, повертів зброю в руках і поклав назад у сейф.
— Тільки хлопців із собою посміливіших візьміть, які зарази не бояться, — порадив герцог.
Хлопців пан колишній старший мажордом узяв всього трьох, мабуть, і справді найсміливіших. Звісно, якби йшлося про простого алайского чиновника, той би для важливості роту охорони прихопив, а ми, панове прогресори, отже, скромно, по-простому… Тим краще.
Від місця у просторому урядовому «урагані» герцог навідріз відмовився:
— Я вперед поїду, показуватиму дорогу, а то там зараз скрізь перегороджено.
Він знав, що тріск мотоцикла попередить усю групу ще кварталів за чотири.
Назад поїхали з вітерцем. Патрулі перелякано тулилися до стінки, поліцейські віддавали честь, грабіжники, покидавши вузли, ховалися у провулках.
У дворі особняка усе було тихо, тільки біля стіни сидів легкопоранений і намагався з уламків мармуру скласти загиблий шедевр. Сидів легкопоранений на ручному кулеметі, але про це знав тільки герцог.
Андрій Яшмаа виліз із машини й дав знак двом своїм костоламам прихопити носилки. Костолами засперечалися, що це не їхня костоламська справа, але герцог додав зловтішно: нічого-нічого, сьорбніть трохи нашої санітарської долі! Яка краса ці земляни, подумав він, а ніби такі ж самі люди…
В імпровізованому лазареті стояв сморід, поранені розташувалися уздовж стін і біля входу, а посеред залу стояв розкішний обідній стіл і з порубаними у святій злості краями. На столі лежав, укритий вцілілою шитою золотом портьєрою чоловік величезного зросту. Голова й обличчя його перев’язані були донезмоги брудними бинтами, виднівся тільки абсолютно чорний ніс, та така ж чорна могутня колись рука безсило звисала вниз. Колишній капрал палацової варти стояв біля столу в медичному халаті, а для переконливості, дурень, крутив у руках клізму.
Андрій Корнійович Яшмаа поставив саквояж, кинувся до пораненого на груди. І зараз же чорні руки дуже міцно обхопили віце-прем’єра вільного Алаю впоперек тулуба, залишаючи чорні сліди на його світлому френчі.
Двоє костоламів так і застигли з носилками в руках, відчувши приставлені ножі, а третій застигнути не захотів…
Легко- й важкопоранені діяли швидко й злагоджено.
Панові прем’єр-міністру заклеїли рот липкою стрічкою, руки й ноги зв’язали спеціально приготованим мотузком зі шкіри водяної змії — його високість добре знав видатні здібності землян.
— Не сіпайтеся, пане Яшмаа, — сказав герцог Алайський. — Нічого особливого не відбувається. Просто наша військова розвідка проводить заплановану ще за три роки до цього дня операцію «Прогресор».
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
За всіма правилами слід було вдарити у дзвони гучного бою, оголосити надзвичайний стан, а може, навіть загальну мобілізацію, оскільки стався збій у системі, що була, по суті, одним із стовпів Землі й Периферії.
Нічого цього робити Максим Каммерер не став.
Замість цього він ситно поснідав, насильно запихаючи в себе кожен шматок, випив величезний келих китового молока й повернувся на своє робоче місце.
Приблизно за місяць до цього заявила про себе чергова організація — Ліґа Невтручання. Голова Ліґи, якийсь Ангел Теофілович Копець, в ультимативній формі зажадав ліквідувати інститут прогресорства в цілому, а заощаджені кошти направити… Максим уже й забув, яке застосування збирався знайти заощадженим коштам Ангел Теофілович Копець, смаглявий бородатий юнак у сонячних окулярах.