Після десяти років перебудови в Росії дослідники почали приділяти більше уваги питанню, чому одні успішно входять у нову економічну реальність, у той час як інші не роблять жодних реальних спроб влаштувати свою професійну долю. Вони накопичують протестний потенціал, намагаються визначати чиники, які впливають на успішність (неуспішність) адаптації і виявити форми та спроби адаптивної поведінки [ 35; 36; 37].
Отже, можна сказати, що різні аспекти проблем соціальної адаптації населення Росії до політичних та економічних змін почали розроблятись лише у другій половині 90-х років. Це пов’язано з трансформацією усіх сфер життя російського суспільства. Але оскільки всі дослідники сходяться на тому, що значна частина російського суспільства як і раніше не адаптувалася до зміни ситуації в країні і це породжено цілим рядом причин, які заважають адаптації населення, то ця проблема безумовно потребує подальшого дослідження [38].
Щодо української соціологічної науки, то з досліджуваної проблематики вона представлена іменами Є.Головахи [39; 40], О.Донченко [41; 42], О.Злобіної [43; 44; 45; 46], І.Кононова [47], Н.Паніної [48; 49], В.Тихоновича [50], В.Тарасенка [51; 52], Н.Ходорівської [53; 54; 55; 56], М.Шульги [57], А.Ручки [58; 59; 60; 61] А.Маковецького [62; 156; 165], С.Шудло [63], та інших авторів.
У 1999 році в Києві вийшла в світ колективна монографія [64]. В ній значну увагу приділено стану трансформації суспільства, а також економічним реформам, їх сприйняттю різноманітними соціальними верствами населення. Досліджується стан соціального самопочуття населення, проблеми культури та міжнаціональних відносин. Широко використовуються дані соціологічних досліджень, які проведені науковцями в останні роки.
В наступній спільній монографії фахівців Інституту соціології НАН України “Суспільна трансформація: концептуалізація, тенденції, український досвід” її автори В.Бурлачук, О.Іваненко, В.Казаков, В.Королько, В.Степаненко, В.Танчер, В.Тарасенко спробували теоретично узагальнити і осмислити досвід суспільних трансформацій на межі ХХ - ХХІ століть [65].
Багато уваги приділяється досліджуваній проблемі у щорічних соціологічних моніторингах Інституту соціології НАН України [32; 66]. Аналітичні матеріали збірників дають можливість простежити динаміку рівня економічного, політико-правового, морально-психологічного добробуту населення за останні десять років.
В українській соціологічній науці сьогодні існує ціла низка робіт з проблеми адаптації молоді до нових економічних умов. У працях Е.Гладкова, Е.Коржевої, Л.Миронова, Г.Лактіонової, Т.Мишковської, В.Павлюкович, Ю.Якубової та ін. основна увага приділяється соціальній адаптації молоді як соціально-демографічної групи та пошуку механізмів даного процесу в сучасному суспільстві.
Здебільшого дослідження з проблем адаптації молоді охоплюють один або кілька аспектів адаптаційного процесу (найбільше праць присвячено, зокрема, актуальним питанням професійної (виробничої) адаптації. Ця проблема розроблялася в доробках О.Баклицької, В.Гладкової, М.Лукашевича, М.Міщенко, Ю.Семенова, Н.Трегубової, А.Юрьєвіца та інших авторів.
Як уже зазначалося, все різномаїття експлікацій поняття “соціальна адаптація” в соціально-філософській літературі більшою чи меншою мірою наближене до нормативного (структурно-функціонального) або інтерпретативного теоретико-методологічного підходу.
З позицій нормативного підходу соціальна адаптація особистості містить у собі низку змістовних аспектів. По-перше, це процес безперервного соціального контролю над відповідністю чи невідповідністю поведінки людини з певними пануючими в соціумі нормами та цінностями, які примусово “нав’язуються” людині в інкретному процесі соціалізації. По-друге, це комплексна система соціальної діяльності, пов’язана з подоланням різних адаптивних бар’єрів, що функціонально перешкоджають пристосуванню в конкретній ситуації.
У руслі інтерпретативного підходу соціальна адаптація є інформаційно-комунікативним, світоглядним конструюван-ням смислів буття та стратегій персональної життєдіяльності. Воно реалізується в процесі безперервної інтерпретації особистої ідентичності та символічних соціальних контекстів з погляду їхньої відповідності безперечному розумінню соціальної реальності і цілеспрямовано формується чи стихійно засвоюється в процесі соціалізації.