Наголошуючи, що люди, які дотримуються такої поведінки, відмовилися од культурних цілей, Мертон, проте, стверджує, що такі цілі (та інституціональні засоби їх досягнення) цими людьми а) цілком засвоєні, б) повністю схвалюються; в) високо цінуються, але доступними інституціональними, легітимними шляхами не призводять до успіху. Тобто відмова од схвалених індивідом цілей відбувається тому, що за допомогою цих інституціональних засобів він не досягає поставленої мети. Індивід обмежений у засобах, наприклад, у владі, грошах, освіті тощо, обмежений умовами, коли не хоче, але міг би використовувати неінституціоналізовані (незаконні, аморальні) засоби. “Індивід дотримується порядку, але переживаючи невдачі та поразки, останній відривається од нього. Процес поступового відсторонення, що, врешті-решт, приводить індивіда до “втечі” від вимог суспільства, характеризується поразкою, заспокоєністю та смиренням. Це - результат постійних невдач у прагненні досягти мети законними шляхами та нездатності звернутися до незаконних засобів внаслідок внутрішньої заборони. Цей процес триває доти, доки найвища цінність мети-успіху ще не відкинута. Конфлікт розв’язується шляхом усунення обох діючих елементів - як цілей, так і засобів. Втеча завершена, конфлікт усунуто, індивіда виключено із суспільства” [Там само, 101-102]. Індивід усувається об’єктивно, відкидаючи цілі та цінності, а “втікає” від нього суб’єктивно. Але цей “відхід” не є результатом його вибору, який у нього відсутній, він є результатом об’єктивних обставин. Індивід у цьому випадку є жертвою, а не борцем, але, ставши жертвою і свідомо відкинувши цінності суспільства, він кидає йому виклик і стає борцем, тобто вступає в конфлікт із суспільством. Цей конфлікт має двоїстий характер. За змістом він є конфліктом з приводу розподілу в суспільстві матеріальних благ, влади та інших дефіцитних ресурсів і аж ніяк не з приводу цінностей. Однак за формою цей конфлікт є передусім саме конфліктом з приводу цінностей.
Заперечення пануючих у суспільстві цінностей становить для ретритистів своєрідну цінність. Саме заперечення цінностей уже є цінністю, яка не визнається суспільством, адже вона перебуває поза його межами. Тому таким людям важко знайти ідеї, що їх об’єднують, вони навіть публічно і внутрішньо переконливо заперечують саму потребу в їх пошуку, або принаймні спроби їх формулювання. Проте насправді вони активно шукають і не можуть не знайти певні обґрунтування своєї анормальної, “антисуспільної” поведінки хоча б на чуттєво-емоційному або несвідомому рівні. Більше того, певна частина “ретритистів” формулює для себе своєрідні цінності та ідеали, які суспільство хоча й не приймає, однак змушене з ними змиритися. Водночас воно вимагає дотримання низки умов, наприклад, не допускати реальних практичних дій, спрямованих на їх досягнення, тобто перешкоджає переростанню “відходу” в інші форми соціального конфлікту, особливо в такі, що стають формами активного соціального протесту. Ретритистську поведінку можна сприймати як “відхід”, вихід соціальних акторів за лаштунки суспільства, соціальної системи або нового ладу.
Узагальнюючи проведений аналіз, можна сказати, що механізми відходу, усування від суспільних взаємодій включаються тоді, коли соціальний суб’єкт не приймає і заперечує пануючі в суспільстві (соціальній системі) ідеали і цінності або засоби їх досягнення, не приймає і заперечує загальноприйняті норми і правила поведінки, способи та засоби соціального контролю, що створює між ними ситуацію пасивного взаємонепорозуміння, взаємонесприйняття та взаємозаперечення, в якій вони намагаються звести до мінімуму, обмежити будь-які контакти і спілкування одне з одним.
До конкретних способів відходу од суспільних взаємодій можна віднести:
пошук і знаходження соціальної “ніші”, тобто локального середовища, в якому ще можна жити постарому, оскільки інновації його не зачепили;фізичне переміщення в інше середовище, наприклад, еміграція як “фізичний відхід”;відчуження (стан відокремленості од змін, адаптивних проблем);аутизм як крайня форма відчуження (уникання контактів з реальною дійсністю та занурення у світ власних переживань);витіснення (спроба забути ті соціальні зміни, адаптивні події та факти, що є неприємними; це здійснюється за допомогою заняття екстремальними видами спорту, вживання алкоголю чи наркотичних речовин, трудоголізм).