Очевидно, що рівні диспозиційної системи особистості відрізняються також ступенем усвідомленості наведених регулятивних утворень. Ціннісні орієнтири, які визначають життєві цілі людини, виражають звичайно те, що є для неї найбільш важливим, а також має для неї особистісний смисл.
За словами Н.Ходорівської, “особливості сучасної ситуативної життєдіяльності людини визначаються переважно конфігураціями ситуацій повсякдення. Зі змінами ситуацій і відповідно до напрямів основних векторів життєвих зусиль особистості поступово снується тканина її життєвого світу. Важливе місце в ньому посідають анормальні ситуації - як позитивні (моменти досягнення мети, переживання емоційного піднесення), так і негативні (негаразди, втрати). Рефлексія особистості в цих ситуаціях є важливою умовою поповнення її власного життєвого світу уявленнями, знаннями, вміннями, навичками, що відповідають цим екстремальним ситуаціям” [54, 140-141].
Багатогранним і багатоаспектним є питання про соціальні й моральні оцінки, оскільки свідомість людини включає в себе не тільки знання, а й переживання того, що є значущим для неї. “Свідомість - це не тільки відображення, не тільки пізнання, а й оцінка” [85, 150]. При цьому оцінка якогось явища чи об’єкта завжди індивідуальна, а тому оцінок може бути стільки, скільки існує оцінюючих суб’єктів (щоправда, в чомусь головному, надто хвилюючому оцінки багатьох людей можуть збігатися).
Об’єктом ціннісного відношення є те, з чим суб’єкт взаємодіє, що має для нього цінність. Для пізнаючого суб’єкта, після його власного життя, найбільшою цінністю буде, мабуть, суспільство, в якому він живе, і поза яким нормальне існування людини немислиме.
Процес радикального оновлення трансформаційного суспільства (в нашому випадку - українського) неможливий без залучення до нього найширших мас населення, нетрадиційних форм індивідної та соціальної активності, які невіддільні одна від одної. Тому в науковій літературі з соціології та соціальної філософії її часто характеризують лише як соціальну, абстрагуючись від активності того чи того індивіда. В цьому плані соціальна активність - це системна соціальна якість особистості, в якій виражається та реалізуються рівень її соціальності, тобто глибина й повнота зв’язків особистості з соціумом, рівень перетворення особистості в суб’єкта соціальних відносин.
Найважливішими ознаками соціальної активності особистості (на противагу пасивності, інертності) є сильне, стійке, а не ситуативне прагнення, впливати на соціальні процеси (в кінцевому рахунку суспільства в цілому) та реальна участь у громадських справах позитивного характеру. Саме аналіз її зв’язку з соціальністю дає змогу виявити певні типи соціальної активності. Виходячи з особливостей цього зв’язку А. Маковецький виділив три основні критерії соціальної активності [86, 124-125].
Перший критерій, назвемо його “масштабність дії”, дає змогу виявити широту, діапазон цінностей особистості, рівень соціальності в плані орієнтації на інтереси не лише вузької соціальної групи, але й більш широких спільнот, суспільства загалом. Соціальна активність може мати егоцентричну спрямованість, залишаючи особистість в просторі її власної суб’єктивності; альтероцентричну, що підпорядковує життя служінню близьким; соціоцентричну, спрямовану на реалізацію суспільних потреб різного рівня. За сучасних умов зростає значення орієнтації на загальнолюдські цінності, які для соціально-активної особистості є визначальними.
Активною є така особистість, для якої найвищою цінністю є життя в гущині соціальних подій та прагнення зробити щось корисне не тільки для себе та близьких людей, а й для суспільства в цілому.