З іншого боку, прийняття нових цінностей може призвести до псевдоадаптації, яка допускає досить щире і позитивне сприймання таких цінностей і норм, які насправді можуть бути негативними, такими, що знищують особистісні якості суб’єкта.
Особливу увагу в процесі адаптації доцільно звернути також і на ступінь активності соціального суб’єкта. Згідно з діяльнісно-активістським підходом, діяльнісні суб’єкти здійснюють безперервний процес перебудови соціальних структур.
Проблему адаптації особистості неможливо розв’язати, абстрагуючись від соціальних, економічних, політичних та психологічних ситуацій, тому що саме в контексті цих ситуацій особистість і повинна діяти. Свого часу на цю обставину звернув увагу У.Томас, який став одним з перших дослідників поняття настанови та визначення ситуації в соціології. Ідеї такого роду повинні бути досить продуктивними в дослідженнях адаптивного процесу та розкрити нові його сторони. Як індивід інтерпретує та конструює адаптивний складник соціальної реальності, тлумачить характер змін, що стаються у цій реальності? Які смисли та значення вкладає в події, що стаються? Яку ситуацію визначає для себе як адаптивну, а яку такою, що не потребує адаптацій? Як здійснюється вибір адаптивної моделі поведінки? Він писав: “Ми повинні поставити себе на місце суб’єкта, який намагається знайти свою дорогу в цьому світі, і передусім ми повинні пам’ятати, що середовище, яке на нього впливає й до якого він адаптується, це його світ, світ природи й суспільства, якими їх бачить він, це не об’єктивний світ науки, яким його бачить науковець. Індивід реагує лише на події з власного досвіду, до якого входить не те, що абсолютно об’єктивний спостерігач може виявити в доступній йому частині світу, а лише те, що знаходить там сам індивід” [Цит. за: 100, 276].
Належність поняття “ситуація” до категорій соціальної діалектики М.Сєлєзньов спробував обґрунтувати так: “Поняття “ситуація” зазвичай тлумачиться у філософії як сукупність об’єктивних умов, за яких суб’єкту доводиться діяти по-своєму. Жодної ситуації не можна визначити безвідносно до суб’єкта, який у ній діє” [101, 33]. Зазначимо, що це визначення охоплює фактично всю “сукупність об’єктивних умов”, які впливають на суб’єкта тоді, коли насправді індивід реагує не на весь комплекс чинників, а на обраний набір умов, які відрізняють одну ситуацію від іншої. Саме цей визначений, обмежений набір факторів спонукає індивіда до адаптивної діяльності. Тому для аналізу соціальної адаптації та адаптивної діяльності потрібне уявлення про реальну ситуацію: того об’єктивного фрагменту, який виокремила людина з навколишньої дійсності, свідомо обмежила своїм полем зору, і який адекватно відображається в її свідомості.
У повсякденності людини можна виділити певний перелік типових негативних подій, які змушують її до адаптивних зусиль, перетворюючи життєву ситуацію з нормальної на важку, адаптивну. Масштабні зміни в українському соціумі віддзеркалюються не тільки в появі скрутних ситуацій повсякденного життя людини, а й у мірі скрутності цих ситуацій, у можливостях щодо їх подолання, в ситуаційній взаємодії соціальних чинників, які визначають життєдіяльність адаптанта.
Саме виокремлення з реальної ситуації зовнішніх та внутрішніх чинників адаптивного впливу свідчить про початок формування адаптивної ситуації. Адаптивна ситуація передбачає обмежений комплекс соціальних, політичних, психологічних та інших чинників, що визначають стратегію поведінки особистості в соціальному середовищі, яке змінилося.
Практично будь-який перехід соціальної системи з одного відносно стабільного стану в інший крізь періоди соціальних криз, потрясінь зумовлює потребу в адаптаційних та реадаптаційних процесах. Звідси адаптивна ситуація може розглядатися як фіксація відображення соціальних, політичних, психологічних змін, що породжують пристосувальницькі процеси. Отже, реальною ситуацією для суб’єкта адаптації буде та, яку він оцінює, не прагнучи її змінити чи змінитися самому. Адаптивною реальну ситуацію створюють значущі для суб’єкта зміни її параметрів, які змушують його до пристосування. Реальна ситуація перетворюється на адаптивну як у результаті спонтанних змін, так і цілеспрямованого соціально-економічного, політичного та психологічного впливу.