Мікросередовище - це інші суб’єкти діяльності, з якими суб’єкт (актор, діяч) вступає у взаємодію, тобто в таку систему взаємозумовлених соціальних дій, коли дії одного суб’єкта водночас є причиною і наслідком зустрічних дій інших.
Зміни в макро-, мезо- та мікросередовищах здатні породжувати потребу в пристосувальницькій поведінці, тобто викликати феномен адаптації. Розрізняються вони конкретними механізмами та швидкістю “відповіді на виклики” з боку середовищ.
Адаптація соціального суб’єкта до соціуму являє собою певний соціальний процес, низку змістовно виважених, послідовних у часі (але іноді непослідовних за логікою) міркувань, дій, учинків, дійств, що пов’язані обопільними причиновими або структурно-функціональними залежностями і які уможливлюють і забезпечують досягнення визначеної мети - солідаризації із суспільством.
У кризовому суспільстві головну роль в успішній адаптації відіграють такі внутрішні ресурси особистості, як “сила ego”, яка охоплює здатність до раціональних дій, критичності та саморефлексії, а також попередній досвід подолання стресових ситуацій, коли відпрацьовується психологічна гнучкість та адаптивні здатності особистості і, що також дуже важливо, психічний та фізичний стан людини загалом. Як правило, в кризовому суспільстві особистість не може скористатися соціальними ресурсами з огляду на дисфункціонування інститутів цього суспільства.
Досвід трансформації в різних країнах засвідчив, що зміни типу суспільної системи завжди тяжко сприймаються більшістю населення. І навіть найталановитішим реформаторам ніде й ніколи не вдавалося створити такі умови, за яких адаптація всіх і кожного до чогось нового здійснювалась винятково на добровільних засадах. Орієнтація реформ на переважно добровільні адаптації у крайньому разі звела б реформи на-нівець, тобто унеможливила би будь-які реформи. Однак і нахил у інший бік - у бік переважно вимушених адаптацій - призвів би до відриву від важливішої (чим лише перехід до ринку) мети перебудов. Адже первісна мета реформ полягала в тому, щоб перейти до вільного та заможного суспільства, де особистість буде мати більше умов для розвитку за законами своєї власної життєдіяльності.
Отже, одні адаптації, відповідаючи кінцевій меті перебудов та соціально пом’якшуючи процес реформування, можуть затримати його і врешті-решт звести реформи до нуля. А інші, навпаки, в такий момент, хоча й перебувають у суперечності із загальною метою перебудов, однак можуть більш швидкими темпами наблизити до неї. І тут доцільно запитати себе: яким адаптаціям варто надати перевагу? Чи маємо ми сьогодні можливості для розширення таких добровільних адаптацій, які б не гальмували, а стимулювали процес реформування?
На думку М.Шабанової, “добровільна адаптація відбувається в тих випадках, коли нові цінності та способи соціальної дії, що пропонуються соціальним середовищем, не суперечать системі ціннісних орієнтирів, життєвим цілям та можливостям соціального суб’єкта. Тобто, добровільною адаптація буває тоді, коли:
раніше задекларовані соціальним середовищем нові цінності, норми, способи соціальної дії “вписуються” в систему ціннісних орієнтирів і можливостей (здатностей) соціального суб’єкта чи навіть створюють сприятливіші умови для їхньої реалізації;ціннісні орієнтири особистості в нових умовах змінюються без особливого напруження та спротиву з її боку, бо вона сама повірила чи її переконали в перевагах нового порівняно зі старим;перед тим декларовані соціальним середовищем нові цінності, норми, способи соціальної дії внаслідок їхнього активного неприйняття більшою чи меншою мірою піддаються корегуванню, наближуючись до системи ціннісних орієнтирів та можливостей даних соціальних суб’єктів” [23, 37].Не можна не погодитись із Шабановою. Якщо в перших двох випадках соціальні суб’єкти не намагаються змінити нові правила гри (вони не заважають їм діяти за звичкою, або ж ці суб’єкти переконалися в їхніх перевагах і добровільно сприйняли нові цінності та способи соціальної дії і за можливих умов їх реалізують), то у третьому - індивідам частково вдається впливати на середовище з метою його змін. Це сприятиме нейтралізації свободи настільки, що адаптація відбуватиметься в напрямі до “скорегованого з урахуванням вимог індивідів соціального середовища”.