Як бачимо, страх впливає, а іноді й визначає ту чи ту стратегію поведінки. Рівень невизначеності в суспільстві суттєво впливає на життя нації, підказуючи людям, чи нагромаджувати їм кошти, чи навпаки - витрачати, побоюючись їхнього тотального знецінення; чи, може, робити запаси продуктів, побоюючись дефіциту, і таке інше.
Нарешті ми підходимо до того моменту, що страх - виправданий він чи ні, - може викликати активну реакцію, скеровуючи дії людей в русло потрібне для запобігання різноманітним загрозам. У багатьох випадках страх відігравав мобілізуючу роль, стимулюючи людей здійснювати кроки, які б дозволили уникнути негативного розвитку подій.
Рішучі реформи та революції досить часто можуть бути витлумачені як спосіб дії, спрямований на те, щоб запобігти небезпечному розвитку ситуації. Наприклад, страх громадян України перед бандитами, які “повинні сидіти в тюрмах”, спонукав їх до виявлення рішучого протесту проти можливого їх приходу до влади на президентських виборах 2004 р.
Варто зазначити, що активна реакція на страх може виявитися в конструктивній чи руйнівній поведінці. Конструктивна дія можлива в тому разі, коли особистість мобілізує всі свої здатності протистояти страхові, зберігаючи контроль над своїми почуттями. Страх, переможений розумом, загострює сприйняття та посилює раціональні спроможності людини. За таких обставин людина здатна вийти за рамки своїх звичайних можливостей. А тут ми вже потрапляємо до галузі соціальної психології стресу.
Руйнівна поведінка в ситуації страху пов’язана з панічними типами реагування на ситуацію. В ситуації паніки особистість може діяти ірраціонально, хаотично та імпульсивно. Такі дії не контролюються розумом і можуть мати катастрофічні наслідки як для особистості, що панікує, так і для оточення.
Зразком руйнівної поведінки можна визнати агресію: коли соціальний суб’єкт, перебуваючи під впливом страху, нападає на його джерело чи на те, що видається йому таким.
Страх може обеззброїти особистість перед реальною небезпекою. В таких випадках люди стають пасивними: вони ігнорують і навіть заперечують наявність загрози. А настрої, що набувають масового характеру, проникнуті відчуттям апатії, безнадійності; - це вони стають важливим елементом процесів соціальної демобілізації.
Повернімося до процесу масової ідентифікації (який чимало дослідників розуміють як процес ототожнення особистості з реальною або вигаданою більшістю та інтеріоризацією нею соціальних стандартів поведінки, яка очікується, з огляду на ситуацію, що склалася). Поведінкові процеси, які ми спостерігаємо в українському соціумі, характеризуються саме поступливим, “домовно-компромісним” стилем та орієнтовані на підкорення ситуацією.
Як результат, маємо найбільш поширений тип адаптивної поведінкової реакції - ідентифікація із ситуацією. Ситуація вже не вперше відіграє роль суб’єкта, опонента, якому населення соціуму програє свої інтереси (згадаємо голодомор 1933 р. на Україні). В результаті приживаються такі життєві кредо, як “убий ворога своєю добротою”, “підстав другу щоку”, “мир за будь-яку ціну”, “краще півхлібину, ніж нічого”, “поділимо різницю”, “кинемо жереб” тощо. Певно те, що в українському соціумі переважає жіночий (екзекутивний) первень, з одного боку, утримує у ньому відносну й своєрідну стабільність (стабільність, що розуміється лише як мир, відсутність кровопролиття, терпимість), а з іншого - ініціює потяг до невиправданої самопожертви та відмову од власних інтересів. Жіночий первень надає ідентифікації роль захисника і ката одночасно.
Якщо соціологічна закономірність фіксує безпосередню залежність між рівнем стабільності суспільства та конформізмом як таким, що відповідає культурним цілям та інституціоналізованим засобам (Р.Мертон), то в разі соціального вибору, переходу від одної історичної стадії суспільства до іншого ця закономірність не спрацьовує. Так, специфічність переходу від соціалізму до капіталізму настільки відчутна та невивчена, вона настільки вибиває суспільство з природної та неодмінної зміни епох, що масова конформна ідентифікація з ситуацією лише продовжує соціалістичну агонію, зводячи рівень розвитку соціуму нанівець. Однак, з іншого боку, зберігаючи видимість цілісності суспільства, така ідентифікація посилює невпорядковану взаємодію індивідів. Це призводить до переоцінки цінностей та формування соцієтальних потреб, основною з яких є потреба виживання соціуму.