Варто зауважити, що зв’язок між соціальною реальністю та її оцінкою досить складний. Далеко не завжди можна сказати, що більше впливає на поведінку людей - власне об’єктивна ситуація чи оцінка цієї ситуації індивідами.
Якщо говорити про суб’єктивні оцінки, то найбільш значущою є самооцінка людиною свого соціального становища в суспільстві. Під такою оцінкою можна розуміти комплекс уявлень людей про соціальну реальність та їхнє місце в цьому просторі уявлень, які регулюють життєву активність індивіда, втягуючи всі страти населення в адаптивний чи дезадаптивний процеси. Така самоідентифікація зумовлюється як об’єктивними характеристиками (професійний статус, рівень кваліфікації, освіти), так і суб’єктивними, що базуються на результатах соціального порівняння свого матеріального становища, життя загалом із життям інших людей [Див. 164].
Розглянемо, чи змінилася соціальна самоідентифікація за останні роки на прикладі самооцінок соціального становища людей в Україні, і якщо змінилася, то наскільки трансформаційні процеси вплинули на зміну цих оцінок.
Звернімося до даних соціологічного моніторингу “Українське суспільство 1994-2005 рр.” за ред. Н.Паніної. Для виміру самооцінок соціального становища в суспільстві в моніторинг було включено запитання “Уявіть собі, що на щаблях певної “драбини” розташовані люди з різним становищем у суспільстві: на найнижчому щаблі - ті, хто має найнижче становище, а на найвищому - ті, хто має найвище становище. На якому із цих щаблів Ви поставили б себе? (див. таблицю 2.1) [66, 71].
Таблиця 2.1
Самооцінка соціального становища людей у суспільстві
Рік
1994
1996
1998
2000
2001
2002
2003
2004
2005
1найн.
19,4
22,6
23,9
21,6
18,6
17,2
17,2
14,3
8,3
2
25,3
22,2
28,1
26,9
23,8
24,0
22,9
20,4
15,2
3
32,3
33,0
32,7
31,5
34,6
31,8
33,7
33,2
35,2
4
18,6
18,1
13,2
16,6
19,9
21,6
21,2
23,9
30,1
5
2,2
2,6
1,2
2,4
2,3
4,2
3,8
6,7
9,3
6
0,4
0,5
0,4
0,4
0,3
0,3
0,7
0,8
0,8
7найв.
0,4
0,5
0,5
0,7
0,3
0,5
0,4
0,7
0,8
Не відповіли
1,4
0,7
0,0
0,0
0,3
0,3
0.0
0,0
0,2
Середній бал
2,61
2,59
2,43
2,55
2,65
2,75
2,75
2,9
3,2
Як бачимо, розподіл людей за самооцінкою соціального статусу наближається до нормального розподілу: якщо у 1994 році на середній щабель (4-й із семи) претендувало 19 %, у 2004-му - 24 %, то в 2005 році - 30 % дорослого населення України. Це є свідченням домагань доволі великої частини населення України на статус середнього класу в суспільстві.
Такий розподіл оцінок засвідчує, з одного боку, те, що хоча за останній період і відбулися значні трансформаційні процеси, окремі люди все-одно навчилися адаптуватися до соціально-економічних умов, у яких відсутні інституціональні гарантії їхнього матеріального становища. З іншого боку - вербальне судження про власну стратифікаційну належність не обов’язково означає, що респонденти мали на увазі однакові критерії для визначення свого місця в соціальному просторі.
Доцільно зазначити, що сучасне суспільство перебуває у стані аномії. Вона являє собою результат конфлікту чи розбіжностей між “культурною” та “соціальною” структурами, що виражається в унеможливлені досягнення “цілей, що їх визначає культура” нормальними, законними, установленими в суспільстві засобами. Цей стан спонукає до пошуку не тільки визнаних, а й також девіантних способів задоволення потреб та пошуків шляхів адаптації до ситуації, що склалася.
В умовах, коли йде процес глобальної переоцінки цінностей, особисті психологічні інвестування можуть бути законними та незаконними. Законні інвестиції не завжди ефективні, а незаконні вже переходять до іншої поведінкової групи - маргіналів та девіантів.
За В.Стариковим, основними проявами маргіналізації є: 1) втрата об’єктивної належності індивіда до конкретної спільноти без подільшого входження в іншу спільноту; 2) втрата індивідом суб’єктивної ідентифікації з певною групою [117, 142]. Натомість Л.Корель вважає, що “у вузькому значенні цього слова маргінали - це частина населення, яка не бере участі у виробничому процесі, не виконує суспільних функцій, не має соціального статусу та існує на засоби, які здобуваються всупереч загальноприйнятим настановам чи надаються із суспільних фондів”. На її думку, “маргіналізація та люмпенізація суспільства - це “продукт” катастрофічних адаптацій” [1, 200]. Сама собою маргінальна поведінка має щось спільне з “інновацією”, про яку говорив Р.Мертон [118, 118-119], вона характеризується значним культурним акцентуванням мети - успіху, використанням інституційно заборонених, але ефективних, на перший погляд, прийомів розв’язання конфліктів та яскраво вираженою потребою ризикувати тощо. Маргінальною в нашому українському соціумі сьогодні є поведінка, характерна для представників частини “тіньового”, а також досить “помітного” бізнесу. Історія швидко набутих величезних капіталів у нас переповнена досить сумнівними “інвестиціями” в розв’язанні основних соціальних конфліктів.