Гіпотетично можна припустити, що будь-яка культура, якою б вона не була - традиційною, авангардною, маргінальною чи будь якою іншою - не може запропонувати людині універсального набору можливостей, які б задовольняли усіх та кожного, а тому неминуче породжує соціальні “жертви”, тобто “непотрібну” частину людей, що в рамках даної культури живуть не своїм життям, діють та поводяться, не спираючись на свої найсильніші функції та можливості. Наприклад, у період нашого соціалістичного “застою” не могли себе реалізувати ті соціальні суб’єкти, які сьогодні виступають у ролі “рекетирів” та “егоцентриків малого бізнесу”, а також ті, хто і досьогодні не хоче відмовитися од риторики, спрямованої на розвал зв’язків між поколіннями та історичних зв’язків і цінностей, на роздмухування внутрішніх соцієтальних конфліктів. І тих, і тих можна віднести до “злодіїв у законі”, бо у стані “хаосу” немає законів для маргіналів. У сьогоднішньому “хаосі” України з усіх відомих способів привласнення - через працю, капітал, виплати із суспільних фондів споживання, різні законні, але нетрудові канали (виграші, отримання спадку та ін.), незаконні та нетрудові (злодійство, грабунок, форми тіньової економіки) - саме останні отримали найбільше поширення в державному масштабі й стали майже законними, нормативними. Маргінали розробляють новий стиль життя, нову субкультуру з іншим набором цінностей та норм. У цій субкультурі знаходять продовження та розвиток феномени тієї самої жертвенно-маргінальної позиції, яку посідали (свідомо чи несвідомо) сучасні “олігархи” в недалекому застійному минулому: це нехтування традиційними цінностями, неприйняття “рідної” дійсності, нехтування законами та прагнення до хаосу, невизначеність та дріб’язковість сьогочасних бажань, цілей та прагнень, ігнорування змісту й потреби перспективи й багато іншого.
Сьогодні ми спостерігаємо, що в періоди зміни соцієтальних станів простежується більш масова маргіналізація населення. Крім того, до цієї ж групи в період трансформації входять ті люди, які можуть бути зараховані й до конвенційного соціуму. Маргінальні адаптивні процеси в перехідний період залучають найбільш ініціативних “пробивних”, тих, хто здатні до конформізму в поведінці, і взагалі осіб, які на фоні безнормності (аномії) та масової конформної ідентифікації створюють настільки сильний демонстративно діючий потенціал у суспільстві, що здійснюється маргіналізація усього суспільства.
Доцільно сказати, що маргінал - це аномічний суб’єкт, який, зіткнувшись із кризовою адаптивною ситуацією, втратив можливість нормальної адаптації й використовує різні (девіантні) адаптивні стратегії, що не схвалюються суспільством.
Досить поширений в Україні також феномен жебрацтва і безпритульності. До тогож безпритульними часто стають молоді особи (років 25-30), які практично не хочуть працювати, а місцеві (та й центральні) органи влади нічого не роблять, щоб усунути це ганебне явище. У цьому разі можна констатувати елементарну безвідповідальність як тих, хто не хоче працювати, так і тих, хто відповідає за порядок у країні.
Традиційно більшість авторів пов’язує бездіяльність і безвідповідальність із тоталітарним режимом, з соціальними умовами людського існування. Це важливий, але дещо однобічний підхід до аналізу названої проблеми. Причини цього явища значно глибші. Відомо, що певну частку вітальної активності новонароджена дитина отримує генетичним шляхом, а людиною в повному розумінні цього слова вона стає пізніше, в процесі соціалізації. Однак ким вона стане, залежатиме від соціального мікросередовища та її власних духовних (і частково матеріальних) потреб, інтересів, власної активності й діяльності. Якби все залежало від соціального середовища, рівня життя, демократії, рівня політичних та економічних свобод, то в більшості сучасних капіталістичних країн не було б безпритульних, наркоманів, алкоголіків та інших антисоціальних елементів, які перебувають на соціальному дні суспільства. Проте вони є (і, мабуть, ще довго будуть) у найблагополучніших, (з погляду рівня життя), країнах світу.