Маргіналам “допомагають” девіанти, які створюють на тому ж фоні аномії та масової ідентифікації великі злочинні угруповання кримінальних та мафіозних структур. Інші девіантні форми поведінки, що притаманні суспільству і в стані добробуту (пограбування, ґвалтування, вбивства) на фоні тієї маргіналізації соціуму, що відбувається, отримують додаткові можливості та моральні права.
Автор психологічної концепції аномії Р.Макайвер виділив такі риси аномічної особистості:
Її життя проходить без мети, тому що в неї відсутні цінності, а це водночас, є результатом конфліктного зіткнення різних культур і систем цінностей: “втрачаючи компас, який вказує на шлях у майбутнє, вона втрачає і сучасність”;Вона використовує свою силу чи можливості задля самої себе, що є результатом втрати моральних орієнтирів у суспільстві;Вона ізольована від значущих людських стосунків та зв’язків, бо втратила “фундамент своїх попередніх цінностей” [119, 88].Проаналізувавши роботи західних соціологів, А.Демичева дійшла висновку, що залежно від того, які зовнішні обставини та чи та соціологічна теорія розглядає як головний чинник та загальну детермінанту девіантної поведінки, їх можна класифікувати за такими ознаками:
а) причина девіації міститься в неоднорідності та мінливості нормативно-ціннісної системи суспільства (теорія аномії Е. Дюргайма, теорія субкультур, теорія контролю та близькі до них);
б) причина соціальних відхилень - соціальна нерівність та стратифікація суспільства (теорія аномії Р.Мертона, теорія конфлікту соціальних груп, теорія конфлікту влад та близькі до них);
в) загальна причина девіацій - стигматизація (концепція Ф.Танненбаума, соціальної ідентичності Е.Гоффмана, вторинної девіації Е.Лемерта, девіантної кар’єри та етикетування Г.Беккера);
г) загальна причина девіантної поведінки - дестабілізація суспільства (теорія соціальної дезорганізації, теорія дестабілізації В.Реклесса, теорія дезорганізації Е.Бьорджесса).
Узагальнюючи наведену класифікацію, дослідниця робить висновок, що в умовах соціальної аномії відбувається катастрофічне зростання всіх видів негативної поведінки, порушення всіх соціальних норм (окрім хибних). Вона зокрема наголошує: “Невизначеність пермісивного стану суспільства породжує втрату соціальних орієнтирів, соціальної опори, звичних гарантів безпечного та забезпеченого існування, що викликає в людей розгубленість, робить їх сприйнятливими до різних екстремістських проявів, тобто провокує девіантну поведінку, оскільки спостерігається невизначеність нормативної системи, невизначеність у критеріях дозволеного, відсутність чітких процедур та відповідальності за скоєне. Подальше поглиблення кризи матиме ще більший руйнівний вплив на ціннісний світ населення України та на поширення негативної девіантної поведінки, ще більше послаблення соціального контролю, легалізацію більшості видів девіації та на продукування крайніх форм відхилень, відчуження од загальнолюдських цінностей” [120, 10-12] .
Соціальні відхилення також можуть мати для суспільства різні значення. Позитивні слугують засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних чи реакційних стандартів поведінки. Це соціальна творчість: наукове, технічне, художнє, соціально-політичне. Негативні - дисфункціональні, вони дезорганізують систему, підриваючи часом її основи. Це соціальна патологія: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид.
Межі між позитивним і негативним девіантної поведінки мінливі у часі й просторі соціумів. У трансформаційному суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою.
У зв’язку зі сказаним вище пропонується виокремлювати такі характеристики маргінальної ситуації:
- проміжковість, граничне становище особистості;
- занурення особистості в перехідний процес (явище транзиту) чи в контекст зміни соціокультурних парадигм, яке характеризується дезадаптацією;
- феномен психологічної “двоїстої” адаптації, коли особистість опиняється “між двома місцями чи одразу в обох”.
Усі зазначені аспекти у своїй сукупності формують особливий “гібридний” тип особистості, який має різні характеристики. В низці специфічних властивостей маргінальної особистості, пропонується вважати такі: