Выбрать главу

Процес ідентифікації є найбільш поширеним і найменш індивідуалізованим серед інших адаптивних процесів. Виявлено, що криза інтенсифікує соціальні ідентифікації особистості з повсякденним ближнім оточенням (родина, близькі, колеги по роботі, люди одного покоління, сусіди). Якщо в певних адаптантів незначне чи зовсім відсутнє близьке оточення, а інші “соціальні опори” ідентифікації послаблені (попередні зруйновані, нові не створені), то це посилює деструктивну спрямованість адаптивної поведінки, провокуючи виникнення різноманітних соціальних патологій.

Емпірична апробація теоретичних тверджень при аналізі соціальної адаптації населення Чернівецької області показала, що відносна стабілізація на початку ХХІ ст., визначила, на перший погляд, механізми та стратегії адаптації населення до наслідків, спричинених радикальними змінами, які відбулися впродовж 90-х років ХХ ст. Однак події останнього часу та очікування нових потрясінь з огляду на соціальні реформи мають реальну загрозу для “консенсусу влади та населення”, який формував модель виживання, хоча вона й не мала перспектив, але давала людям, покинутим напризволяще, можливість формувати нові способи існування. Натомість порушення цього балансу може призвести до нового загострення адаптаційних проблем.

Пошуки шляхів і способів розв’язання проблеми дають підстави вважати, що оптимізація соціальної адаптації особистості передбачає організацію управління цим процесом. Тож було б доцільним організувати моніторинг соціальної адаптації з метою більш ефективної регуляції цих процесів і контролю за здійснюваними заходами.

 

РОЗДІЛ ІІІ. ЦІННІСНИЙ ВИМІР АДАПТАЦІЙНИХ ПРАКТИК У СУЧАСНОМУ

УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 

Трансформація ціннісних орієнтирів особистості у пострадянському суспільстві

 

У цьому розділі конкретним об’єктом дослідження є українське суспільство, яке впродовж кількох років називали суспільством, що трансформується, суспільством перехідного типу, транзитним суспільством, а нині його, напевно, можна вже назвати посттрансформаційним, оскільки ЄС уже надав Україні статус країни з ринковою економікою. Отже, можна вважати, що трансформація від командно-адміністративної системи до ринкової відбулася, і почалася посттрансформаційна доба. Проте від зміни назви помітних змін у ньому не відбувається, адже, наприклад, рівень життя основної частини населення - один з найнижчих у Європі, людина все ще залишається соціально незахищеною тощо. І хоча про теперішнє українське суспільство вже написано чимало солідних праць, опрацьованих і опублікованих переважно Інститутом соціології НАН України [32; 64; 65; 66; 106; 107], у цій частині свого дослідження ми ставимо завдання (спираючись на матеріали як українських, так і закордонних соціологічних досліджень) провести порівняльний аналіз суспільних оцінок життєдіяльності з боку суб’єктів різних типів суспільства та “зазирнути” в найближче майбутнє з позицій соціального прогнозування.

З огляду на реформи соціальних інститутів та органів офіційної влади в сучасній Україні, в ціннісних орієнтирах різних типів соціальних суб’єктів посилюються внутрішні суперечності. Так, В.Кудрявцев підкреслює, що внаслідок “невідповідності нормативних вимог реальним умовам життя виникає “подвійна мораль”, за якої звичайним стає розбіжність між словом і дією, а також виникає “тіньова нормотворчість”, тобто створення неофіційних правил поведінки, якими й раніше керувалися й нині керуються певні особи (різного штибу авантюристи, пройдисвіти, шахраї, карні елементи), що діють за принципом “ти - мені, я - тобі” [128, 47]. Цей механізм “неправової свободи” полягає в тому, що індивіди змушені дедалі частіше вступати в неправові стосунки (односторонні чи двосторонні, антагоністичні чи солідаристські) з владою, правоохоронними органами, злочинними угрупуваннями чи елементами. Оскільки їхні права реалізуються в умовах відсутності надійних інституційних механізмів захисту інтересів не лише слабких, а й сильних соціальних суб’єктів, то зростає свавілля, вседозволеність, безвідповідальність та безкарність влади різного рівня, а також всілякого роду злочинних угруповань тощо [129].