Тут важливо зазначити, що поляризація за віковою ознакою стосувалася низки ключових для сучасного суспільства цінностей, пов’язаних з новими, ринковими відносинами, які найточніше характеризують особливості адаптації до них полярних вікових груп. Це такі цінності, як “власність”, “праця”, “гроші”, “свобода”, “власна гідність”, “працелюбство”, “підприємливість”, “заповзятливість”, “професіоналізм”, “освіченість” тощо.
Нарешті, третій етап (1998 р. - по т.ч.) ознаменований неузгодженими процесами ціннісної консолідації та ціннісного розмежування всередині самих елітних груп, а також закріпленням у свідомості широких мас ціннісних орієнтирів, які допомагають їм адаптуватися до соціальної дійсності, вистояти і сягнути успіху.
За даними І.Мартинюк та Н.Соболевої, серед основних цінностей на перші місця за важливістю, як і варто було очікувати, вийшли: “матеріальні статки, добробут дітей, здоров’я, міцна родина”[137, 348]. Це й зрозуміло, оскільки більшість людей в Україні зосереджені безпосередньо на проблемах повсякденного виживання в цей складний і жорсткий час. Вони прагнуть одержати ту культуру й обрати ті цінності, що допоможуть їм вистояти і досягнути успіху: передусім це “цікава робота, підвищення освітнього рівня, незалежність у справах, судженнях і вчинках, розширення культурного світогляду і доступ до культурних цінностей” [Там само, 349]. Цінуються також особисті свободи і “демократичні надбання”, як то свобода слова, свобода підприємницької ініціативи, можливості критикувати і контролювати владу. “Попри очікування, не надто високо оцінюється відсутність значної майнової диференціації, уникнення поділу суспільства на багатих і бідних, на вищі та нижчі прошарки” [Там само].
Тобто, можна констатувати очевидний спад напруженості з приводу чужого багатства й очевидне відхілення від уявлень про соціальну справедливість як “зрівнялівку”. В такий спосіб готується грунт для сприйняття майнової нерівності в суспільстві як норми. При цьому створення в суспільстві рівних для всіх стартових можливостей продовжує прийматися як одна з найбільш важливих цінностей. Стабільно високими залишаються цінності суспільного визнання та сприятливої морально-психологічної атмосфери в суспільстві. Усе це свідчить про поступове вироблення в українського населення нових ціннісних пріоритетів.
Доцільно згадати також про тенденцію формування й розвитку так званого “споживчого індивідуалізму” чи “адаптаційного індивідуалізму”, що є характерним для всього трансформаційного періоду. На цю тенденцію свого часу вказували І.Клямкін [138] і Г.Дилигенський [139]. На їхню думку, індивідуалізм, характерний для пострадянської людини, це не індивідуалізм західного суспільства, який передбачає наявність громадянського суспільства, розвинутої системи соціальних зв’язків, високої культури тощо. Пострадянський індивідуалізм - це передусім не зовсім адекватна реакція на попередній, такий, що нав’язувався “згори”, колективізм, і зворотним його боком є фактичне знищення соціальних зв’язків, слабкість громадянського суспільства, відсутність солідарності у відстоюванні своїх соціальних та політичних прав.
На відміну од консолідованого західного суспільства, українське суспільство атомізоване, до того ж цей стан характеризує всі його основні соціальні групи, враховуючи й політичну еліту, яка захоплена безперервною внутрішньою боротьбою за владу і не здатна захищати не лише загальнонаціональні, а й власні групові інтереси.
Порівняно з серединою 90-х років минулого століття, за даними соціологічного моніторингу “Українське суспільство 1994-2005 рр.” за ред. Н.Паніної, сьогодні не задоволені своїм життям в Україні 44,0 % її мешканців, а своїм становищем у суспільстві - 46,6 %. Тих, хто позитивно оцінює своє життя, всього 28,4 %, а становищем у суспільстві задоволені лише 19,5 %. Решта від оцінок утримується.
Сподівання на покращення життя в найближчі роки важко назвати оптимістичними. Кожен другий (50,1 %) упевнений, що ніякого покращення не буде, і лише 21,1 % вважають, що їхнє життя найближчим часом більш-менш покращиться. А понад 25 % опитаних перебуває в невизначеності щодо найближчого майбутнього [66, 72].
Невизначеність ситуації на ринку праці в Україні та потреба самостійного пошуку нових джерел доходу для своїх сімей “увімкнула” механізм самоорганізації як один з принципів синергетики. Одним з ефективних способів виживання стала трудова міграція мешканців країни за її межі, про що вже йшлося в попередніх розділах.
З огляду на проблеми, про які йдеться в монографії, у громадян України поширюються песимістичні настрої, зневіра в краще майбутнє. Філософсько-соціологічна концепція песимізму мало кого приваблює, але це досить важлива проблема, яка вимагає не лише подальшого теоретичного опрацювання, а й практичного розв’язання. Досвід країн, які пережили період трансформації, засвідчив, що песимістично налаштована особистість часто-густо примиряється з постійною пригніченістю, оскільки сподівається, що відмова від активного прагнення до успіху позбавить її від стресів (Stress англ. - тиск) і дистресів. Однак це помилкова думка. Домінуючий негативний фон, характерний для такої особистості, значно знижує її життєвий тонус і продуктивність будь-якої діяльності. Безперечно, не можна повністю уникнути негативних емоцій та й не доцільно, оскільки вони також в окремих випадках мобілізують людину. На думку багатьох біологів, людина не повинна дозволяти своєму мозкові “звикати” до неприємностей. Видатний канадський біолог і лікар зі світовим ім’ям Ганс Сельє, (який саме відкрив й описав феномен “стресу”) рекомендує, зокрема, забувати про “безнадійно бридке” й частіше бувати серед людей, працюючи та спілкуючись з ними [140, 65].