Доцільно зазначити, що в останні роки абсолютні цифри бюджетних витрат на розвиток системи охорони здоров’я дещо зростали: у 1998 р. - 3,6 млрд. грн.; у 1999 р. - 3,8 млрд. грн.; у 2000 р. - 4,9 млрд. грн.; у 2001 р. - 5,1 млрд. грн. Однак доля ВВП на охорону здоров’я зменшується. У 2001 р. вона склала всього 2,7 %, тоді, коли МОЗ визначила цифру 8 %. За обсягом витрат на охорону здоров’я в розрахунку на 10 тис. мешканців Україна посідає 114-е місце серед країн ООН та 8-е - серед країн колишнього СРСР [144, 33].
Варто також підкреслити, що акцент на абсолютних рівнях прибутку як детермінантах здоров’я не пояснює, чому окремі “заможні” країни демонструють низькі показники здоров’я. Зокрема, увагу на себе звертають соціально-психологічні чинники (соціально-економічний статус індивіда, соціальний капітал, соціальна адаптація), які впливають на статус здоров’я. Багатьма дослідниками виявлено й те, що люди з більш низьким соціально-економічним статусом демонструють занижену самооцінку, недостатній контроль (передусім за власним життям), більш негативні емоційні реакції на життєві події, стресові стани.
Отже, як було сказано вище, одним із чинників масових процесів погіршення здоров’я населення в період трансформаційних змін та радикальних реформ в Україні є рівень адаптації населення до реформ. Варто нагадати, що соціальна адаптація є одночасно і процесом, і станом. Адаптаційний стан - це характеристика стосунків індивіда із зовнішнім середовищем, яка слугує вираженням успішності адаптації як процесу. Ці стосунки можуть бути конфронтаційними, рівноцінними чи гармонійними [145, 45]. Біологічна особливість адаптації населення до соціально-економічних умов середовища, в якому воно проживає, полягає в його здатності до саморегуляції та самоконструювання через зміну власних функцій та структур, що дозволяє йому зберігати життєздатність за умов, які змінюються. Ми погоджуємося з Л.Бєляєвою в тому, що адаптація включає в себе декілька стадій:
Первинне пристосування до ситуації, виживання, перебудова “старої” системи цінностей та норм згідно з реально діючою; соціалізація та ресоціалізація населення (стадія соціального шоку);Персоналізація, здійснення життєвого вибору, керуючись власними потребами та інтересами (стадія мобілізації адаптивних ресурсів);Інтеграція, суб’єктивне залучення себе до певного середовища прийняття його як свого, відчуття тотожності з ним, бажання жити в ньому, консолідуючись з іншими (відповідь на виклик соціального середовища) [Там само, 46].З огляду на проведене дослідження, можна констатувати, що соціальні суб’єкти по-різному проходять усі три стадії адаптації, що супроводжується психічною напругою, дискомфортом, страхом, соціальним песимізмом. Окремим суб’єктам вдається досягти третьої стадії та закріпитися на ній, інші ж не можуть не лише адаптуватися, а й виробити певну лінію власної поведінки за умов зміни свого становища в суспільній ієрархії (соціального статусу, ролі).
Безперечно, що тривожність, страх та невпевненість у завтрашньому дні властиві представникам усіх прошарків та груп населення, хоча в бідних та літніх людей ці відчуття виявляються та загострюються частіше.
На цьому етапі ми підходимо до однієї з форм соціально-психологічної адаптації особистості до дійсності, а саме до мімікрії, тобто корекції поглядів, ціннісних орієнтацій, норм поведінки тощо згідно зі стандартами нових взаємозв’язків. Нерідко це пристосування виражається в амбівалентності моральних поглядів - у неузгодженості між ідеями, що проповідуються, та принципами моралі, з одного боку, і реальним рівнем моральних вимог до себе та оточення - з іншого. Такі явища, як крутійство, безпринципність, продажність та інші антиподи моралі дедалі частіше сприймаються в буденній свідомості не як аномалія, а як досить виправданий варіант взаємин у побуті, в політичній діяльності, бізнесі тощо. Однак разом із звиканням до зазначених вище явищ, зростання аморальності та правового нігілізму зумовлює у більшості соціальних суб’єктів зростаючу турботу. У цьому процесі люди резонно вбачають підрив загальнолюдських принципів моральних взаємин, який створює загрозу як їхньому особистому існуванню, так і життєздатності цілого соціуму.