Досліджуючи соціальну мімікрію як універсальний соціальний феномен, А.Лобанова у своїй праці “Феномен соціальної мімікрії” визначає її як специфічний адаптивний спосіб поведінки соціальних суб’єктів, коли вони, не сприймаючи легітимно-домінуючої ціннісно-нормативної системи того соціуму, до якого прагнуть інтегруватися, маскують свою особистісну ціннісно-нормативну систему, приховуючи справжні наміри, цінності, цілі, щоб у такий спосіб пристосуватися вижити чи досягти бажаної мети або успіху. Запропоноване визначення уможливлює з’ясування логічної субординації соціальної мімікрії та адаптації. По-перше, соціальна мімікрія є адаптивним способом життєдіяльності переважно тих соціальних суб’єктів, ціннісно-нормативні системи яких не збігаються (суперечать) легітимно-домінуючій системі соціуму. По-друге, соціальна мімікрія - це не лише адаптація, а ще й певний спосіб досягнення успіху, гараздування. І, по-третє, з одного боку, соціальна мімікрія є вужчим поняттям, ніж адаптація, оскільки вона є одним (специфічним) з її способів; а з іншого - ширшим, тому що має універсальний характер: вона властива певним соціальним суб’єктам у будь-якому суспільстві, на будь-яких фазах та етапах його розвитку, у всіх сферах життєдіяльності (політичній, соціально-економічній, трудовій, родинно-побутовій тощо)” [6, 31-32]. Звісно, що мімікрія ускладнює життя та гальмує стан адаптації.
Під час визначення своїх життєвих планів та адаптації до обставин, що змінюються, людині доводиться долати багато труднощів і бути відповідальною як перед іншими людьми, так і перед своєю власною совістю за свої дії та вчинки. Саме за цих обставин найяскравіше виявляється людська сутність. Певною мірою людина сама є творцем своєї долі. Як зазначає Габріель Марсель, “бути - значить бути в дорозі!” Людина - це проект майбутнього, який реалізується в процесі її життєдіяльності. І надзвичайно важливим є характер цієї діяльності (що людина залишить після себе - добро чи зло?).
Про те, що сутність людини включає характер її існування, писали такі видатні німецькі філософи, як А.Шопенгауер, М.Шелер та ін. Людина, яка усвідомила свою сутність, це вже не просто частина природи, а соціальна істота, яка ставить собі за мету пристосувати природу до своїх потреб. “З того часу, - писав М.Шелер, - коли людина, що формувалася, зруйнувала притаманні всьому попередньому періоду її тваринного життя методи пристосування до навколишнього світу, вона обрала протилежний шлях - пристосування “відкритого” світу до себе, а тому повинна була стати в центрі цього світу” [146, 94].
Оскільки йдеться про пристосування людиною “відкритого” світу до себе (а це вона здійснює у взаємодії з іншими людьми), доцільно говорити про соціальну активність індивіда, яка переплітається, інтегрується з його індивідуальною активністю і виступає як важлива цінність суб’єктивного порядку, про що вже йшлося вище. Соціальна активність - це системна якість особистості, в якій виражається та реалізується рівень її соціальності, тобто “глибина й повнота зв’язків особистості з соціумом, рівень перетворення особистості у суб’єкта суспільних відносин” [147, 96-97].
Найважливішими ознаками соціальної активності особистості (на противагу пасивності, інертності) є стійке, а не ситуативне, прагнення впливати на соціальні процеси та реальна участь у громадських справах позитивного характеру. Саме аналіз її зв’язку з соціальністю дає змогу виявити типи соціальної активності. Виходячи з особливостей цього зв’язку, ми ще раз підтверджуємо доцільність виокремлення трьох основних критеріїв соціальної активності, про які вже йшлося у монографії:
Спрямованість на певні інтереси, потреби, цінності.Характер і рівень прийняття інтересів, потреб, цінностей.Особливості реалізації інтересів, потреб, цінностей.