Труднощі адаптаційного періоду трансформаційного суспільства породжують потребу у визначені того оптимального шляху, рухаючись яким, суспільство могло б значно скоротити названий адаптаційний період, розв’язуючи при цьому важливі проблеми свого існування та успішного розвитку. Чимало дослідників вважають, що такий шлях передбачає поєднання адаптаційних процесів з активною діяльністю соціально цінного характеру за умов адекватного управління на всіх рівнях - від нижчих до вищих. А це, водночас, сприятиме формуванню у свідомості та практичній діяльності людей довіри до наявної (в даному випадку - в сучасній Україні) соціально-політичної системи.
За нинішніх умов довіра, впевненість у завтрашньому дні, готовність до активної діяльності заради сьогодення та майбутнього, соціальна активність тощо є важливими цінностями суб’єктивного порядку, без яких неможливі й інші цінності. Їх реалізація сприятиме здійсненню принципу адаптації через соціальну активність і діяльність, у процесі яких створюються життєво важливі цінності.
ВИСНОВКИ
Здійснений аналіз наявних у зарубіжних та українських авторів концепцій соціальної адаптації, дозволяє зробити висновок, що погляд на адаптаційні процеси, характерний для світової соціологічної науки минулого, був спрямований на дослідження еволюційних або достатньо стабільних систем, які змінюються повільно. Сучасному ж переходу до нової системи життєдіяльності в пострадянських країнах притаманні риси нестабільності, революційного характеру змін, ознаки спонтанної самоорганізації тощо. Це передбачає створення нових концепцій, методології та методики дослідження процесів соціальної адаптації, особливо за умов суспільного перелому.
Проаналізувавши найбільш плідні ідеї та перспективні тенденції в еволюції наукових поглядів на проблему, автор прагнув уточнити визначення соціальної адаптації особистості як процесу і стану пристосування до змін у зовнішніх (соцієтальних і локальних) соціальних умовах та обставинах, внутрішніх якостях і рисах адаптанта (біологічних, соціально-психологічних, статусно-рольових), що відбуваються завдяки змінам як соціальних стереотипів поведінки, соціальних практик, цінностей, так і способів інформаційно-інтерпретативного відображення (конструювання, реконструювання) реальності у свідомості особистості.
Виокремивши та сформулювавши теоретичні засади аналізу соціальної адаптації в умовах перехідного суспільства, детально зупиняємося на дослідженні сучасних соціологів механізму соціальної адаптації особистості, виявляючи його як сукупність засобів, за допомогою яких активується та самореалізується адаптивний потенціал. Було показано, що в суспільстві, що перебуває в стані трансформації, виникли умови ускладнення механізму соціальної адаптації, оскільки вони характеризуються невизначеністю всеохопної ціннісної системи і поширенням мімікрійних адаптаційних практик. Усе це вплинуло на деформацію особистісних ціннісних систем.
Як було виявлено в перебігу дослідження, пристосувальні процеси в сучасному трансформаційному суспільстві пов’язані з виникненням адаптивних асиметрій, а саме неузгодженості між свідомістю та поведінкою. В період динамічних змін поведінкові стереотипи зазвичай перебудовуються швидше, ніж свідомість. Натомість у суспільствах з еволюційним типом розвитку послідовність інша: спочатку змінюються ціннісні пріоритети, а відтак поведінка. Підкреслено, що тривалі адаптивні асиметрії призводять до зростання внутрішньої напруги та виникнення фрустрацій в адаптанта, що врешті-решт переростають в різноманітні соціальні патології.
Виокремленні ціннісні орієнтири особистості, такі, наприклад, як соціальна активність, відповідальність, соціальна творчість, імітація (справжнє наслідування) тих цінностей-норм і цінностей-об’єктів, які поширюються під час реформ, набуваючи суспільно-визнаного характеру, спонукають особистість до конструктивної адаптивної поведінки, натомість відсутність або їхня деформованість гальмує адаптивні процеси, поширюючи деструктивні стратегії, маргіналізацію та девіації.
Тривала системна невизначеність у сфері ціннісних пріоритетів українського суспільства створює таку світоглядну та психологічну атмосферу, в якій стають умовними, тобто не сприймаються як знаки реальності фундаментальні поняття суспільного розвитку. На ґрунті цієї екзистенційної порожнечі виникає та набуває катастрофічного характеру деградація внутрішнього світу особистості, що веде до фізичної недуги населення, зростання злочинності в країні, кількість самогубств, апатії, нераціональної та ірраціональної поведінки, втрати духовних і моральних цінностей тощо.