– А наші райони? – запитав хтось поза групою з тринадцяти осіб, що керувала операцією "Шабаш". До них приєдналися кілька місцевих поліцейських та волонтери з різних куточків Польщі. Добровольці, звісно, призначені прокурором Масловським, але кожен із них мав той чи інший досвід вилову сукиних синів найгіршого ґатунку. Він дізнався від Кшисєка, що прибув також його друг, поліцейський, який розслідував цю справу. Поговорити з ним ще не було часу. Але нагода, мабуть, повинна була з'явитися, бо, видно, він багато знав і мав гарні ідеї в голові.
Генрі сидів напружено, м’яко погойдуючись у кріслі. Марек Шорца був чимось схожий на свого брата. У рухах, жестах, навіть у позіханні. Фізично вони були дещо різними, і на перший погляд навряд чи хтось порівняв би їх як братів. Поліцейський був трохи вищий, більш плечистий, взагалі був весь "більше". Більш гострі риси обличчя, підкреслені щетиною та темними колами під очима, зробили його жорстким характером у фільмі. Якщо хтось колись зніматиме справу про ці вбивства, то його має зіграти Богуслав Лінда.
– Ваші райони буде призначить вам аспірант Ступка. Я керую групою, яка опікуватиметься вулицями "Сальве Регіна", Крутою, Генріка Сандомирського та Партизан. Я там колись жив і кожну нору знаю, а вони такі спокусливі, що наш птах міг би спокуситися бути романтичним і мальовничим і, наприклад, під кам’яним хрестом підпалити іншого нещасного. Хто знає... Діємо на швидкості, але це потреба моменту. Очікується, що всі в цивільному вбранні повинні прикидатися туристами або місцевими жителями. Наш тип, скоріше за все, не звідси, наших пик не знає.
Він знав це місто, а місто знало його.
7:00
Він не знав цього міста, а місто не знало його. Він не мав можливості тут пожити, щоб пізнати людей і звичаї. Помітив лише, що мешканці досить усміхнені, в них є час на все, а в звичайному продуктовому магазині можна цілу годину пліткуючи з продавщицею. Уперше, коли він був тут з туристичною групою, він навіть не очікував, що це стане для нього таким важливим. Півроку тому, коли він готувався до екзекуції, він спочатку відвідав Старе місто з гідом, потім залишився на тиждень вишукати собі місце. Він уже знав, кого сюди привезе, навіть мав першу думку про локацію.
Було свіженько, навіть морозно, і його втомлені м’язи направили його до автомобіля. У нього була дуже важка ніч, але все йшло за планом. Завжди є кілька невідомих, хтось чи щось могло все зіпсувати, але удача була на його боці. Можливо, через місію, мету та ефекти. А місія була благородна і водночас проста: прибрати людське сміття з цієї юдолі сліз. Ну, не будемо такими скромними, починалося з небагатьох, тепер у нього рівно тридцять шість екзекуцій. Спочатку швидкі і неохайні, негідні імені справжнього ката, останні ж солідні і продумані, він пишався ними. І те, що він зробив цієї ночі, було навіть кращим, ніж відьомська піч у Нисі. Можливо, менш видовищне, не настільки спектакулярне, але сама страта, а потім і перенесення тіла, і підготовка до вистави принесли неймовірне задоволення. О, якби його бачили найвидатніші митці в цій галузі: Антоні Стшельбіцький, Стефан Бьом, Шарль Анрі Сансон, Молодий Грегорі чи Річард Брендон, або єдиний в своєму роді Соуфлікер. Що ж, він народився не в ту епоху, в якій повинен був.
Екзекуція була приємною (принаймні для нього), і фільм вийшов чудовим. Потям було важко перенести досить велике тіло до місця, про яке мріяв, але для чого у нас є сучасна техніка, електровізки та сервоприводи. Ну і стилізація цілого; він не дуже любив цю частину, але що не зробиш заради слави. Це частина його професії.
Тепер залишилося лише доставити фільм наступній жертві та чекати, поки тіло виявлять. За планом це мало статися лише ввечері. На жаль, був ризик фальстарту, адже місто боролося з чумою "Отця Матеуша", справжньою облогою туристів — комусь із них могло захотітися відвідати місця, зазвичай для публіки недоступні. Що ж, але ж є ризик, є розвага.
Він добрався до Опатівської брами та слизьким бруківкою пішов до стоянки. Повз нього пройшов патруль поліцейських у формі, але вони були зайняті чашками гарячої кави, а не вистежували вбивць. Він відкрив двері свого "мерседеса", білявка з сусідньої автобусної зупинки подарувала йому посмішку. Дурна любителька крутих тачок.
Завів двигун і налаштував навігацію.
Настав час повертатися до Дубецка.
8:00
Кшисєк саме в'їжджав до Тарнобжега. Місто, з якого жителі Сандомира завжди сміялися, але останнім часом воно обігнало їх за рівнем розвитку. Воно поглинало фірми, створювало економічні зони, мала чудову Мекку для відпочинку — озеро Тарнобжег і навіть Макдональдс. Мешканці Сандомира все ще сміялися, але вони смиренно стояли в багатокілометрових чергах у шалену спеку, щоб намочити дупи у воді, а потім гордо маршували навколо Мака, жуючи штучні бургери. Проза життя.