– Може, хоч трошки оглянемося, так швиденько, – наполягав він.
– Тобі щось говорить ім’я Ольгерд Орловський?
– А кому не говорить, – глузливо сказав він. Якби він був тим, хто тягнув за ниточки в цей момент, і справді не було сенсу дискутувати.
– Ну, сам же бачиш.
– Що за справа в тій лікарні?
– Треба визначити, як і куди втекла підозрювана, яку хвилиною раніше допитував Орловський.
– Не мала баба клопоту. І як раз, курва, зараз? У нас що, роботи мало?
– Генрі, про що насправді ця дискусія? Просто побалакати?
– Баби, нібито, люблять балакати.
– Ти щойно назвав себе бабою. Заспокойся. І так у нас важкий день, невідомо, яка нас чекає ніч. Давай поїдемо в ту лікарню, пошукаємо цю дівчину, і діло зроблене.
Його охопило погане передчуття.
– Каська, тобі сказали, кого ми шукаємо?
– Твою хорошу подругу, Вероніку Новаковську, – сказала вона без емоцій.
– От же ж, курва...
– Не інакше.
– Ти знаєш, в чому її підозрюють? Чому він її прослуховував?
– Ні, але прокурор має бути на місці, і він все розповість.
– Чудово, просто чудово! – Поліцейський був дуже роздратований і не збирався цього приховувати. – Тож ходімо рятувати дупу цього чиновника.
14:00
З категорії "чим я сьогодні ситий по горло?" Кшись однозначно вибрав би відповідь "усім".
Він вийшов із лікарні й тинявся по Дубецько, сподіваючись, що Вероніка десь попаде йому на очі. Ще кілька років тому такі безглузді походи в місто вони з друзями називали "кружком". Однак таке кружіння не мало жодного ефекту.
Він пішов у магазин, купив кілька кабаносів, колу і булку. Дивно, що у фільмах, присвячених погоні за невловимим вбивцею, зазвичай не показували моменти, коли поліцейські повинні були піти в продуктовий магазин і купити їжу. Ну, дивіться, кінематографісти, агент Малдер їсть булочку, їсть ковбаску і п’є колу.
Дилема, що робити далі, завершилася дзвінком Генрі з ввічливим проханням, якому неможливо було відмовити. Поліцейський сказав йому, що вони в лікарні і шукають Вероніку, що з ними був прокурор Ольгерд Орловський (Кшисєк навіть не згадав, що йому відомо, хто ця особа), і що їм було б дуже цікаво перевірити будинок Якуба, щоб перевірити, чи жінки, випадком, там немає. Вона могла б втекти туди, куди Макар телят не ганяв, але раніше повернутися в рідні пенати за кількома дрібничками. Чи буде Кшисєк такий люб'язний поїхати туди з ними і відчинити їм двері?
Він сказав, що буде.
Він сів у "мерседес", відчуваючи, що це буде остання поїздка на одній із машин його тимчасових господарів. Зрештою, вони і так були не його. Вероніка втекла, Якуб зник, він не міг жити в гарному будинку і розпоряджатися їхнім майном. У них, безперечно, були якісь рідні (окрім покійного сукина сина лікаря Едварда Радзішевського), які з радістю заявлять про їм належне. Але він міг піти на місце, впустити міліцію і прокурора і зібрати власні речі.
Він знайшов їх біля дверей. Генрі, Кася і якийсь симпатичний тип років сорока в елегантному вовняному пальті, мабуть, прокурор, від якого втекла Вероніка. Той самий, у якого просила допомоги Асія Харенда. Тож, як не поглянь, у всьому винен Кшисєк. Чудово!
Вони привітали один одного з поєднанням втоми та посмішок. Прокурор міцно хлопцеві руку.
– Ольгерд Орловський, – сказав він, злегка схиливши голову. – Можна сказати, що ми вже трохи знайомі, і у нас напевне є спільні друзі.
– Кшиштоф Шорца, – поклонився він у відповідь. – Зважаючи на події останніх днів, я не знаю, чи хвалити свої знайомості, чи проклинати їх.
– Таке життя. – Прокурор надягнув шкіряні рукавички і показав на двері. – Будьте ласкаві, пане Кшиштоф?
– Здається, зазвичай вам потрібні ордери тощо, — пробурмотів той, пропускаючи їх усередину.
– Не переживай про це. Як би це не звучало, це для твого ж блага.
– Кшись – втрутився Генрі, – подивись, будь ласка, чи є якісь сліди Вероніки, ну, після втечі з лікарні.
– Є, – сказав той без вагань, за мить відчинивши двері до кімнати жінки. Одяг із шафи був розкиданий по підлозі. – Я був тут деякий час тому, щоб забрати її речі, і все було добре складено. Чи то вона поспішно збирала речі, чи то хтось чогось шукав.
– Хмм, – загадково пробурчав Орловський.
– Її ноутбука теж немає. Щодо решти, я не знаю.
– Ти можеш перевірити інші кімнати? – цього разу запитала Кася.
– Як хочете, пані, – усміхнувся він їй і рушив оглядати будинок. Здавалося, Вероніка взяла лише речі зі своєї кімнати. Ніщо не зникло з гостевої, яка наразі була його лігвом, але й нічого не додалося. Він таємно сподівався на прощальну записку, але залишати такі сувеніри було надто ризиковано для людини, яка тікає від правосуддя.