– О, курва, о Боже.
І все згасло.
РОЗДІЛ 4
– "А ім'я йому сорок і чотири"[14], – сумно сказав Кшисєк, рахуючи вагони поїзда, що проїжджав через переїзд.
– Ти рахуєш? – запитала Вероніка. – Я думала, що це дитяча забавка.
– Ти зараз теж почнеш рахувати. Зачекай хвилинку.
– Адже він уже проїхав, – здивувалася жінка.
Кшисєк навіть хотів вступити в якийсь глибший діалог, не тільки про вагони, але не міг дивитися їй в очі. Вони їхали рівно три хвилини, стояли десять перед шлагбаумом, а він все ще напружено дивився у вікно, чогось шукаючи. Він почував себе дурнем через електронного листа, ну і був абсолютно наляканий. Вероніка, безсумнівно, була привабливою по телевізору, але в житті вона просто збивала з ніг. І цей аромат... Мабуть, це були дуже дорогі парфуми. Коли буде в "Россманні", обов'язково пошукає такі.
Вероніка зателефонувала на телефон, який хлопець отримав від Якуба, і повідомила про дату поїздки. Щоб уникнути коментарів батька і брата, Кшисєк вийшов з дому і попрямував до головної дороги, і тільки там сів у її машину. Мерседес GL, мабуть, цьогорічної моделі. Ну, так, за лікування вони не беруть жодного злотого. Так чи інакше, Мерседес чи ні, але перед шлагбаумом йому довелося стояти.
– Він проїхав. І ще проїде. Це найдурніший переїзд у Польщі, – сказав хлопець з трохи стиснутим горлом, відчуваючи себе наче на першому побаченні. Але краще було говорити про це зараз, ніж ляпнути щось, як в електронному листі.
Локомотив, набравши запаморочливої швидкості п'яної корови, потягнув сорок чотири вагони, і шлагбаум неквапливо піднявся, даючи сигнал, щоб вони ввімкнули першу швидкість.
Вони були п'ятою машиною в черзі, тому Кшисєк був упевнений, що вони не встигнуть. І не помилився. Щойно вони збиралися в'їхати на переїзд, пролунали дзвінки, і шлагбаум знову опустився.
Потяг знову повз. Той самий, тільки цього разу локомотив штовхав вагони з силою і швидкістю вищезгаданої корови.
– Хех – пирхнула Вероніка. – Ти мав рацію.
– Нормально. Це ж Сандомир, – відповів він їй з виглядом знавця.
Сорок чотири вагони зі скрипом почали сповільнювати хід, і здавалося, що кінець складу зупиниться на переїзді. На щастя, локомотив, що штовхав цей антикваріат, повільно, крок за кроком, виїхав з переїзду і шлагбауми відкрилися.
Блондинка дала газу, і вони перетнули колії. Повернули праворуч у напрямку Варшави і через кілька сотень метрів знову зупинилися, щоб дати дорогу тому ж поїзду.
– Сандомир, кажеш?
– Сандомир.
– Щось ще, окрім цього чудового переїзду?
– Це була б довга історія. Іноді я думаю, що для чиновників має бути спеціальний приз: ваучер на п'ятнадцять злотих на купівлю молотка. Щоб можна йобнути ним по голові то одного, то іншого чиновника.
Він злякано подивився на Вероніку, чи не перешкоджає їй лайка. Та, однак, лише злегка посміхнулася. В якомусь сенсі – красиво. Чи то їй було байдуже, чи то вона вважала, що вмираючій людині можна все.
– Цей переїзд спроектував якийсь ідіот, – продовжував Кшисєк. – Стоїш тут іноді по двадцять хвилин, а проїде тільки один локомотив: але тричі. Коли з Сандомира почав ходити потяг до Варшави, про це писали газети. Я не розумію цієї польської традиції все пробачати залізницям. Перший приклад: потяг ходить з Сандомира до Варшави раз на день, в паршивий час, їде на годину довше, ніж автобус, коштує на десятку дорожче, а про стандарт можна навіть не говорити. Дебіл його вигадав, дебіл ним і їздитиме. Автобус, з іншого боку, ходить кілька разів на день, а якщо взяти приватний, то їхати на цілих дві години менше. Здебільшого це нові автобуси, сортир, кондиціонер, wi-fi, в деяких навіть дають якесь печиво і сік. Квиток замовляєте онлайн, звісно, або по телефону, якщо бажаєте. Однак саме до поїзда ставляться як до особливого блага.
– Я вже дуже давно не їздила потягом, – кинула та, мабуть, просто для того, щоб підтримати розмову.
– Це трохи нагадує перші залізничні лінії, східна Польща, дев'ятнадцяте століття. У хмарах диму і пари локомотив в'їжджає на станцію, і темні люди падають на коліна. Параноя.
Кшиштоф невдоволено кивнув головою, а потім зрозумів, що щойно висловив гнівну суперечку на абсолютно дебільну тему. Яке йому діло до дружини цілителя, що стискає покрите шкірою кермо "Мерседеса GL" своїми доглянутими руками. Він виставив себе на посміховисько.
– Мені подобається цей ентузіазм молодих, це бажання змінити світ, – весело сказала вона.
– Молодих? З пані вуст...
– Мене звати Вероніка.
Ну, не знаю, чи зможу я пропустити це через своє молоде, бунтівниче горло, подумав він. Однак, спробував.
14
Алюзія до таємничого віршу з поеми Адама Міцкевича "Дзяди". Цьому питанню присвячено багато статей та інших матеріалів.